вже натовпи хмар дріботять моїм бітумним дахом

і стіни будинків шмагають дощі наче різки

зіграємо в шахи істото із голосом птаха

недарма у тебе і пальці з слонової кістки

недарма у тебе і очі подібні на вишні

недарма у тебе і мозок з паперу і літер

зіграємо в шахи? чи в спогади наші колишні

де вітер усе ненаписане з пам’яті витер

відкрий свої клітки з волосся і мідного дроту

і випусти всіх полонених: думки і канарок

зіграємо в шахи здивована дивна істото

напишемо вирок на оберті глянцевих марок

ну що ж оксамитовий хлопчику де шахівниця?

у скрині де марно ховаєш сліди своїх жахів

такий вишньоокий такий порцеляноволиций

про кого ж ти думаєш граючи з смертю у шахи?