Вечір і дощ.

Під ліхтарями

Між тінню та світлом бій.

Дивлюся щоночі

Крізь темряву прямо –

Де ти, янголе мій?

З*являєшся – теплий і нереальний,

Зникаєш…Зостанься…Стій!..

Вітер на пальцях – такий безжальний.

Де ти, янголе мій?

Твій погляд – мов дотик…

Будь ласкавий,

В душу дивитись – не смій!

Вхоплюють подих буденні справи –

Де ти, янголе мій?

…Ні, не з*являйся,

Я так – не можу,

З тобою – свободі край.

Навіщо ти так на людину схожий?

Янголе, прощавай.