Всі міста завершуються.

Півколом,

Повним кільцем, продірявленим муром

З покусаним видноколом,

Переплутаним роздоріжжям,

Списком пам’яток і міських принад,

Архаїчним дідом, хрестом

Чи танком, а потому починаються знову,

Вертають назад.

Всі міста завершуються в янгольському саду,

У примарнім світі,

Серед тлустих духів, що згадують середмістя,

Його мости і храми,

Асфальтові пори й шрами;

Цвинтарі механічних див,

Заїжджені машини часу

Зі зламаними шлунками і вирваними хребтами.

Місто стоїть на спині міфічного бика,

Хилиться вліво чи вправо, пише свою історію на його боках,

Вростає йому під шкіру, втрачає безмежність.

Його обрії стають непрозорі, затулені пальцями веж.

Двері пускають коріння, рами видувають скло,

Мідяки висихають в долонях,

Вживлюються в тіло

Перехожого, стають його змістом.

Витягують з тіні тінь пророка.

Іноді той виступає на площі, кляне обмеженість,

Плює в мічених, висмикує з тротуарних розламів

Яскраві кольори, плете з паперу макет планети,

Оповідає в роззявлені роти городян про її

цілісність і досконалість, показує інші краї,

Перегортаючи морські провалля.

Думає за них про диявола,

Обіцяє, що кожен побачить,

Як той тягне червоне рило до воріт

Храму, вилизує свій живіт,

Занурюється у рану.

Пророк завершує день на каві –

Тут його знає кожен.

Видуваючи дим півмісяцем,

Він без упину спостерігає за ящірками,

Що снують неподалік, плетуть з бур’янів коси,

І бачить у цьому незаперечне підтвердження 

Чуток про янгольский сад.