Торгівцю, вода твоя - справжній пісок,

Вона вагома і гостра.

Ти лив її надто довго,

Збирав звідусіль,

Висушив всі кишені, мішки, посудини,

Висмоктав соки дерев, позрізав всі трави.

Ходив по звіриних звивах,

Шукав слину, кров, тягучу отруту.

Викручував кістки будівель, буравив стіни.

Чатував на слова про рідини світу,

Найдивовижніші, найприкріші,

Усе розпродав за годину,

Сів над вавилонськими ваді,

Хоч би сльозинку пустив.

Дивишся на світ твердий.

Руки витягують корінь,

Корінь лежить на дні,

Крутиться, відкидає колір,

Лякає лисого птаха

можливістю перетворень.

Начитаний і прекрасний храм,

З пошрамованою корою

Збирається на молитву

Мармеладовим божествам,

І помічаючи, як

Їхні ноги зсихаються з головою,

Подає тобі знак, золою

Посипаючи порожні очниці.

Герой перетворюється на терновий кущ,

Нудиться у курильні, не продирає очей,

Слухає, що повідають йому праотці,

Куди укажуть.

Здіймає голову до далеких гір,

Бачить твоє обличчя, поросле волоссям,

Читає твоє чоло, 

Чує, як ти задихаєшся, змахуючи молюсків на дно