Остигає вогка неприступність порожніх кімнат,

І бетон неуміло тримає зимову облогу.

Ми лишаємось тут у чеканні непроханих свят,

Доки сонне тепло ще лежить під розбитим порогом.

І, хоч кожен із нас безперечно й нестерпно один,

Заховай цю самотність в заплетину наших долоней.

Нам шалено щастить не дізнатись останніх новин

І дивитись, як сніг укриває брудне підвіконня.

Нам щастить визнавати за радість цю тишу із тиш

І тлумачити шум батарей, наче сни чи пророцтва,

І вслухатись в надламаний шепіт безлюдних горищ,

І на пару вдихати повітря солодке і гостре.

Це непрохане щастя, просте, наче вранішній хліб,

Промениться грудневого сонця жовтавим окрайцем,

І на вимоклих ребрах брудних і задимлених шиб

Розквітає відбиток твоїх тонкокреслених пальців.

І колони морозного диму не втримують неф

Обважнілого неба, і круг спорожнілого міста

Наростає мовчання - повільно, мов кільця дерев,

І жалобної білості сніг залишається чистим.