День для побачень
Дата: 04 Липня 2014 | Категорія: «Універсальна лірика» | Перегляди: 585 | Коментарів: 0
Автор_ка: Галина Танай (Всі публікації)| Редактор_ка: Да | Зображення: Можно
Чуєш, як плачуть на вітрі криваві тюльпани?
Квітень пливе між могил. Запилюжений цвинтар
Гріє на сонці хребти сколіозних хрестів.
День для побачень. На сонні спідниці альтанок
Паде туман білизною стерильного бинту,
Пороховинням пожовклих кісток і листів.
Чуєш, рудаве каміння прокочує стогін?
Перші з гостей вже надходять у плині проміння,
Тишу і пил розгойдавши на всі голоси
Мертві чекають. Кістки в земляному полоні
Рвуться із плетених пасток трави і каміння,
З вогко-кровистих кайданів гіркої роси.
Скоро розляжеться сміх, перемішаний криком,
Виллється перше вино, пересипане сіллю,
З рук, перев'язаних радістю зустрічі тут,
Серед могил, що пропахли рудою і хлібом,
У міждзеркаллі граніту, у мареві зілля,
В сонці, розбризканім на мармурову плиту.
День для побачень. Живі ще навідують мертвих,
Доки розділені часом і втомою серця,
Що зупиняє за крок до тонкої межі.
Мертві тепляче чекають готових до смерті,
Тих, хто тримає знамення в порожніх конвертах
Й мітить на мапах нові блок-пости й рубежі
Бачиш, живі помічають - кордон уже поряд,
Чуєш, усе замовкає, і хвилею тиші
Мертві рівняють рахунки живих до нуля.
Згорне піски пересохле невидиме море,
Вітер здійме сизокриллям нове попелище,
І обезрушиться вмить ця вогненна земля.