Кожна друга - Марія
Дата: 02 Липня 2014 | Категорія: «Універсальна лірика» | Автор_ка: Галина Танай (Всі публікації)
Редактор_ка: Да | Зображення: Можно | Перегляди: 617
Кожна друга – Марія, що не подвір’я – поминки,
Що не будинок – темніє простріленим оком.
Сонце хлібиною котиться долу. Обжинки.
Спопелілі жита підпливають гіркавим соком.
Тут не те що спаситель – не вродить жодного плоду,
Тільки тепла трава вгинає важке стеблиння,
Тільки жирна земля заковтує кров і воду
І пливе під вагою осонценої тишині.
Розкажи їм, Маріє, чому в цих містах так тихо,
Як зім’ялись і впали ваші сумні будинки,
Як нежданий сліпучо-сірий камінний вихор
Перемелював сонні вокзали, церкви і ринки;
Розкажи їм, що ваші худі галасливі діти
Як один розучились сміху, сльози та крику;
Розкажи їм, як пахне справді гаряче літо,
Коли мертвого м’яса, Маріє, у вас без ліку;
Розкажи їм, Маріє, що в лоні твоєму пусто,
І що божі сини вмирають, але без чуда;
Розкажи їм, як серце, стиснене аж до хрусту,
Щохвилини тобі вибухає в зів’ялих грудях.
Бо в’язка німота проростає в розпухлім горлі,
Бо мертвіють слова, якими можна сказати,
Бо печаль, перетерта з теплим нутряним болем,
Вже навчила тебе безголосно забувати.
Твоя пам'ять, Маріє, занадто крихка й зникома,
Твоя правда, Маріє, надто проста й незручна,
І обличчя твого, Маріє, гірка судома
Опадає в сухе закривавлене голіруччя.
Розкажи, як чекаєш бодай чужого дитяти
На обстрілянім розі цих засмічених вулиць,
Щоб бодай одне забрати з чужого розп’яття,
Щоби тільки єдине вижило і повернулось.
…Кожна друга – Марія. Що не подвір’я – поминки.
Що не будинок – темніє заплаканим оком.
Сонце хлібиною котиться долу. Обжинки.
Спопелілі жита пеленають притихлі кроки.