para bellum?
Дата: 27 Червня 2014 | Категорія: «Універсальна лірика» | Перегляди: 760 | Коментарів: 0
Автор_ка: Яніна Дияк (Всі публікації)| Редактор_ка: да | Зображення: можно
Коли у ванній моїй із труб виповзають павуки і мухоловки,
Прибігає на хвильку вона -- короткострижена, гола, сколошкана
І сідає на стіл. Я даю їй теплий плед
Її вуста золоті, слова, ніби мед.
І вона веде,
Як у вальсі веде кавалер даму,
Свою оповідь. Каже,що нещодавно
Вернулася від свого мужчини --
направду він у неї не один,
Але вона звикла казати так дивно.
Менше з тим.
-Я люблю, коли голосно, коли кожен втрачає голову --
Сміється -- та не завжди таке вдається, подруго.
Він у мені, я над ним розриваю одяг,
Розкриваюся -- спраглий, голодний він --
Шаленію від криків і стогону крові у венах і поза ними.
А він, мов хлопчик, почав плакати..
І так -- кожен наступний, всі як один.
Ти скажи, я хіба негарна? --
Розкриває колючий плед
Демонструє червоні груди
Всі у родимках (плямах чужих родин)
Казаном-животом з чавуну підперті.
Я мовчу й носом сьорбаю трішки.
Вона змовчує. Тяжко -- питаю--
Носити дитя в собі, забираючи чад у інших?
І кого ти народиш тоді, здичавіла, острижена?
-Не вадь і не лізь, дурна
Вона гола іде до вікна.
Так написано зроду мені, що із віку у вік усяк чоловік і жона
віддає свого сина без ліку,
Щоб заради дитяти в чавунній утробі я кохала спивала їх кров
Умивалася нею, щоб дитя моє потім її пило із грудей,
А не слабке молоко людей. Воно скоро уже прийде.
Залишилася ніч без сну, ніч, що вмістить сімнадцять діб
Ніч, яку я проголошу і сховаю дні з діб в собі.
Ти вподобаєш це дитя,що б не думала зараз, знай.
Вона кинула плед на паркет, а на себе печаль вдягла.
Час мені. Не журись, мала. Я на шпальтах усе одно.
Про пологи теж там читай.
-Як назвеш?
-Все дізнаєшся із новин.
І пішла, наче й не було. День темінь ізкинув.
Я взялась прибирати за гостею міні-бедлам.
Треба мати частунок який-небудь, мабуть
І вітати її хоч трішки щиро
А то раптом у гості знов прийде вїйна,
Що вагітна миром.