Є миті
Дата: 03 Лютого 2014 | Категорія: «Універсальна лірика» | Перегляди: 675 | Коментарів: 0
Автор_ка: Маргарита Ротко (Всі публікації) | Зображення: Текст номіновано
як сухофрукти - з варева, як майя -
з календарів, як зерна - з-під серпів,
вертаються - і знову проминаюсь
часи і люди. Колесо не спить -
вовтузиться. Пручається. Стрибає.
Дитиніє. Старіється. Тремтить…
Є миті - редька, сіно чи папайя.
Є миті, коли ти - і просто мить.
Є - рушники на дереві. Є - порох
на дзеркалі. Є срібна кривизна,
коли найближчий буде - цар і ворог,
коли безодня - мов з лиця роса.
Коли вовчатком виє шкіра стелі.
Коли обійми - збуджені хорти.
Коли стежини сциллами розстелять
чужі телята з чорних хуртовин,
йдучи на твої води. Коли води -
тверді, мов тріска. Й витрішки їдять.
Коли п'ять пальцев, наче п'ять народів,
піски гаптують, а страшний, мов тать,
вітрисько гатить в люстро. Коли кола,
немов слова, ламаються в плачі.
Й не віриш - ні в Марію, ні в Миколу,
ні звістці у пустелі уночі,
хоча не можна. Мить. В'язка, мов смоли.
Худа, немов причинна. Верть чи круть -
оближеш і ковтнеш, мов рибу-молот.
Доп'єш вином з отруєних Гертруд.
Поспиш і перетравиш. Рушиш. Трави
приймуть, мов кров, - бо - досвід і закон…
Вертаються - Єхидни й Минотаври.
Вертається - Геракл і Ясон…
Часи і люди. Борошно й папайя.
Сльоза й каміння. Втішне і сумне.
Час- по- час - хить - і чаша оминає.
Колись - дай Бог - тепло не омине…
Колись, дай Бог…
Втрачаючи, наосліп,
зрікаючись, - чи гніву, чи суда? -
ти просиш?
Хай, пливи, вигнанець-острів, -
до тьмяних ста
пір'їн дерев, до ста сіток, де ходять
примари щук, до кістяка вітрів,
до ночі, що в ній був маяк сухотний,
але - згорів…