... не Per aspera
…не per aspera, а – через «нарізно», крізь «Відведи,
заступи й збережи!», крізь тунелі туманів кремезних, –
на мечі, на щиті, на меті, на залізній воді,
на сліпих соломинках сопілок з ожини, на бевзях,
як на мітлах, на палях вітрів і на ловах брехні,
на прогнозах погоди, скаженіших, аніж корови…
Нас усіх пронесуть, мов знамена нічні вороні.
Нас усіх поховають – і вип’ють за наше здоров’я
рубіконні червоні чарчини. Рябими грудьми
табунів і землі заґратують – просіють – засилять
у глухоти ялинкових голок, як тихі громи,
що їм треба заграв і зневаг, щоб набратися сили,
що їм треба прийняти лихого з долоні пожеж,
аби рипнули двері в перейми – в народження Завтра…
Цей розстріляний вкотре бур’ян при ненависті меж,
ці посталі річки з крокодилячим пір’ям у зябрах,
ці будинкові привиди в зашморгах чорних дзвіниць
у закопчених слізоньках, ранки в мовчальних коронах…
Коли сонце страшиться на вітер лягти горілиць,
у консервах доріг б’ють хвостами досяжні кордони.
У лісах догоряють подряпані хованки трав.
На озерах вступають історії в армії кроків.
І восходить, як зірка, людина з лицем вівтаря.
І рушає гора до розгублених хмар на толоку –
чи на поміч святим…
…не per aspera. Просто – за нас,
бо на брамах терпіння вже ворони зчайчено квилять…
На міцних соломинках сердець хилитається час
молитов за розп’яття пітьми на нагострених вилах –
і за цих соломинок-свічад – у залізній воді,
у повітрі, зацькованім так, що і терням – задушно…
Хай їх світ береже у ході крізь вогні та хорти.
Хай боронять чорняві сніги й не збережені душі.
Бо не йдеться – про зорі бермудсько-міфічні злапать,
наче коників, – дітям, – й зогріти в задимлених светрах…
Просто йде течія – поза русла бездонного зла –
через очі червоні – в солоні барвінки. До себе…