розмовляю  про  наближення  вихору,
якому  байдуже  до  всіх  захистів
чи  амулетів.
вилискує  твоя  постава
в  серцевині  в'язничного  записника
з  нього  ж  підпливає
човен-рука
і  кличе  до  прогулянки  садом.
з  неба  виймається  ладан
як  провідне  мереживо  лабіринту
розмовляю  про  вересневі  квіти,
що  пахнуть  замовчаним  на  щоці
коли  змієподібні  потяги
повзуть  по  хребту  Чернівців,
ти  ще  живіший  за  воду,
малюєш  інакші  ландшафти.

розмовляти  крізь  час  про  вихори,
бо  задовгим  нам  стане  ЗАВТРА...