Незабаром все зміниться
Дата: 14 Березня 2013 | Категорія: «Універсальна лірика» | Перегляди: 815 | Коментарів: 0
Автор_ка: Маргарита Ротко (Всі публікації)
…незабаром все зміниться.
Перелітний Ніл схрестить крила з плачами крану,
і розквітне пісок на губах нефертіті-кухлів.
Чорні мумії лютого сядуть, немов варани,
на веранді, що губи їй сіпнулись – і припухли
від цілунків, що заєчи-сонячні та невинні.
Білі блазні із вовни неба пройдуть босоніж
по сходинках, убраних в божі швидкі перлини –
червонясті, у цятках чорних.
Достиглий сонях
телефону голос вилиє в усміх теплий,
і ніхто не втисне у стебла зв’язку завади.
Помаранчеві сутінки вихлюпнуть сон планети –
і він сомом задихає на глибині кімнати,
у яку ми пішли, мов сонце – під шкіру Нілу,
а чи моря, чи іншої вічності. Й там – нікого:
запарковані в тарелях-мідіях клапті Сцилли,
скло небесне, півмісяць звабний, підводний когут
з тихим дзьобом кораловим, віолончельні губки,
що малюють зірки на спинах, коштовні сплески, –
все нам сниться, ввижається, міниться, в божій грубці
вигоряє знесилено…
В лагідних арабесках
закімнаття лишаються ніжні суцвіття щему,
зимне люстерко із не-фартами, вщент розбите…
Незабаром й вони відпливуть у човнах священних.
Незабаром і кухлики з поглядом Нефертіті
та розквітлим піском у зубах відпливують у вирій.
Незабаром і мумії острахів літній саван
відперуть й одягнуть, як зашморги…
І допіру
потече, мов інжир розчавлений, млосне сяйво
з наших зібганих шкір, перелітних, як водне птаство –
в океани чудес,
як невинне, мов гріх, латаття
розцвіте межи стін. І – гарячі, смішні, хвилясті,
ми почнемо знесилений кисень, мов сніг, лапати,
забуваючи лотосу з хижої криги лизькіт,
вигинаючи диханням спільним грайливий легіт…
…незабаром все зміниться.
Я відчуваю лоскіт
чаро-ліття близько-близько. Десь коло тебе…