Обіцяв (аж по тілу мурашки!), що зробить кохану щасливою,
Буде ніжний і гречний – щоранку, щоднини, щоночі!..
А вона, ніби пташка - весняна, утомлена з вирію,
Вила шлюбне гніздечко, ростила синочків і дочок.

 
…Він усе їй віддав – аж зігнулась під гирею щастя!
Клопоталася вічно (ну, навіть за бурі магнітні)…
Пригадає, бувало, як він їй колись обіцявся,
Та й підставить, вже звично, терпляче чоло під три вітри…

В вишивАне озерце законного шлюбу ступили –
Із думками про щастя, яке малювала уява…
Добровільна галерниця й досі веслує щосили,
Він же (хай йому трясця!) на промені руку наставив…

 
А дружина радіє: «Така допомога, повірте!» -
Але їй невтямки, що усе ж може бути інакше…
Туркотливо й турботливо піт чоловікові витре,
«Ой, спасибі, коханий!
І що б я без тебе?..» - прокаже…

21.10.2011.