Вірші текст-групи «Орбіта» (Латвія) в перекладах українською
Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: VERBація | Перегляди: 6728
Текст-група «Орбіта» — це творчий колектив латвійських російськомовних поетів, чиї роботи присвячені діалогу між різними напрямками мистецтва (літературою, музикою, відео, фотографією, віджеїнгом тощо) і культурами. Учасники групи: Артур Пунте, Сємьон Ханін, Сєрґей Тімофєєв, Владімір Свєтлов. Заснована 1999 року у Ризі.
Опубліковані переклади були здійснені перекладацькою групою VERBація для онлайн-перформансу Motopoiesis, що відбувся в межах Літературно-перекладацького фестивалю TRANSLATORIUM 2020 за підтримки Latvian Literature platform.
○ Артур Пунте
Острів узимку
З-під долоні проводжаєш останній пором
з тими, хто, заробивши на пів року вперед,
залишає острів. Є закинутий на зиму
дім із плодами в саду, на одній із завітрених
вулиць, що нагадують припорошене сіллю,
як все, дно порожнього басейну. Є крейдяна дошка
біля входу, якщо гості під час довгих твоїх переходів,
і шмат крейди з далеких розкопок. Втім, вітер,
зображений у волоссі та гілках на всіх предметах
закритого до сезону музею, все одно здув би
за кілька хвилин будь-який напис, навіть якби він міг
з’явитися, і шаблон: ХТО, КОЛИ, ПОВІДОМЛЕННЯ
завжди порожній разом із набережною, де якийсь журний
старий без кінця повторює: що ж це так, що ж це так, що ж це так...
Що однаково зрозуміло тобі ново-і давньогрецькою.
Латиною та італійською. Куршською і лівською.
Ні. Ти ще стійка фігурка, акуратна здалеку,
на містках під горизонтальним тиском повітря.
З волоссям, яке мають лише ті, хто живе
під напором такого солоного моря, і гілкою у зламах,
підібраною на променаді, де тільки старий
з псом, що вже доживає віку, повторює: як так вийшло?
Можна подумати, що це з пісні, та музики немає
усю зиму, тож до березня сльози накочуються
навіть від мелодії на телефоні, від одного гудка,
акорду порома, що наближається.
Консультація в міністерстві
Спробуйте вловити взаємозв’язок:
Кава з вершками чи
Мед з молоком чи
Пломбір в шоколаді чи
Скумбрія під сметаною чи
Шоколадний сирок...
Ні, річ не в їжі!
Дерево в золотому окладі чи
Окуляри в роговій оправі чи
Кераміка в емалі чи
Мідь і льон чи
Фанера і алюміній чи
Цегла і розчин чи
Балки і стеля чи
Дошка і крейда...
До чого ж я хилю?!
Бежевий салон
Із сауни в замет
Захід і пісок
Глина під снігом
Колія під льодом
Вогонь і папір
Шкіра та кістки
Бинт і йод
Халат і кров...
Просто знайдіть своє поєднання коричневого й білого,
якщо ви справді розраховуєте на успіх.
Не сезон
Об’єм, відтиснутий у пейзажі
будівлею сільської церкви, дорівнює
Тому дню, коли ми через непотрібність
віддали знайомим дитяче сидіння
Дню, коли я зрозумів, що звуки розсохлого органу
уже не підносять мій дух
Втім, серед низькорослого лісу
на торф’яних моквах, можу довго
відсторонено споглядати
як чоботи помалу відтискують дно.
***
Сьогодні я зрозумів
що досі ніколи в житті
не друкував слово щиколотка
ані записувати від руки
жодного разу наскільки я пам’ятаю
не доводилося
як так могло статися
щиколотка щиколотка щиколотка
чи багато є ще таких слів
як знати
чи друкуєш ти мені кожен знак
а чи просто копіюєш своє
прощавай прощавай прощавай
прощавай прощавай прощавай
○ Сємьон Ханін
*
давайте перенесемо сеанс гіпнозу на вівторок, там до обіду вільно
зможете? усі можуть?
не бачу рук. раз, два. отож, переносимо
домашнє завдання: тренуємо розфокусування
погляду
месмеризуємо неживі предмети
рефлекторно впадаємо в лють
і не забуваємо про безпечні падіння на спину
наступного разу візьміть із собою щось
тепле й мотузки, щоби було що гризти
*
переборола себе
сказала ти
нелюдським зусиллям
чи ж то вона говорила?
у вас такі схожі голоси
не розрізнити
на автоматі тоді
глянула на себе в дзеркало
встала така, але де там
залізаю на драбину, сідаю на верхню сходину
подивимось ще хто кого, аж завелась
заледве опанувала себе
і тут, бач, грюкають у двері
був би на моєму місці хто спритніший
уже б пішов відчиняти
та не на ту напали
знаєш, взяла себе в руки
і просто змусила злізти
та й куди понесло – звісно, до дверей
мимоволі заслухалася
на який манір вони висловлюються
почувши їх, будь-хто зрозумів би, що мова про нього
це вам не сантехніки, не монтери
не треба бути ейнштейном, щоб одразу впізнати їх
певним чином, це вони – сірі референти
мені стало страшенно зле
думала дай-но тобі подзвоню
але стрималась
машинально попрямувала до ванної
але чую: там ще двоє
чи це ті ж самі?
чути, як краплі дріботять по парасолі,
по розхристаних макінтошах
і я така: проходьте, ви ж геть змокли
а вони – ані руш
незручно їм, бачиш
ось і говори по-людськи з ними
ну і тут уже не стрималася
чи скажеш повсякчас боротися
зі собою як з особливою
досі невідомою науці формою життя
та прийми це ліпше як доконаний факт
сказала між іншим ти
постукуючи механічно по столу
кісточками пальців
чи ж то вона говорила?
*
Зводи її в сади
Затим зводи до річки, до води
Затим із розуму зведи
Зводи до лікаря
І сам із розуму зійди
І сам до лікаря сходи
Зима, ходи-броди
Спершу туди, затим сюди
І полишай вже здобу
Зійди тепер за тих
Що з розуму зійшли
Стань поміж них своїм
Затим зовсім своїм
Затим задвірки і двори
Заводи
Веди її
під стелі мармурові
води, води
затим шукай свободи
шукай, як вітру в полі
*
фольклорна практика на острові
де зоставалось ще кілька варварів
у геть свинському вже
стані, на зміну стадії здичавіння
прийшла стадія озвіріння, конкретно
вимирають. поклоняються зебрі
та світлофорам. Вигукують «бар-бар!»
коли бачать бар. Шніцель
їдять руками й часто
кліпають маленькими очима
з-під носа у керівників практики
кілька варварів вирвалося
з острова разом із білявою
третьокурсницею, з берега видно
як вона стоїть на кормі пароплава
з диктофоном у руках, а зграйка
вандалят травить їй анекдоти
плюскіт води заглушує звуки
варварської говірки. безцінний
матеріал відплив, цідить у вуса професор
○ Сєрґей Тімофєєв
Ранок у країні інтровертів
Гавкоче стиха собака
на переїжджого на велосипеді.
Стримано псується погода,
і розсипається сарай.
Нічні птахи трохи критично
ставляться до чудес ранку.
Сонце не може згадати,
якої точки вчора сягнуло на світанку,
і пробує взяти трохи нижче.
Діти прокидаються раніше від усіх
і читають свої книжки,
щоб не будити дорослих.
Вода з крана ллється скромно,
не бризкає і майже одразу щезає у стоку.
Ледь рухаються тіні ялинок і сосен.
Хтось намащує бутерброд тонким шаром масла.
По радіо «Класика» передають інтерв’ю з піаністом,
котрий на все відказує «так» або «ні».
А втім, грає він дуже точно,
з незначними впевненими паузами.
Її нафта
З колінних чашечок у неї йде нафта,
Коліна сочаться нафтою.
У гарний день можна набрати
Півлітрову банку,
Якщо водити її краєчком по шкірі,
Забираючи маслянисті краплі.
І що з цим робити?
Лікарі лиш збирають консиліуми,
Добре хоч не розтрубили журналістам.
Рідні вже звикли до того,
Що вона повсякчас ходить у чорних тугих
Лосинах зі спеціальними ущільненнями
На колінах, що вбирають нові й нові краплі.
Нафта – це її повсякденність,
Вона навіть відстежує курс на неї,
Коливання ринку, як чийсь пульс,
Трохи гарячковий, змінний, живий,
Незрозумілий. Останнім часом
Вона відчуває себе цілою
Нафтовидобувною країною.
Державою, впевненою у своєму сенсі.
Дивіться, як вона переходить вулицю,
Як сміється, як робить закупи.
Нічого, що вона позбавляється нафти
У ванній, знову й знову змиваючи важкі
Чорні краплі. У неї в цьому житті
Є нафта. А що є у вас?
Перша знимка чорної діри
Ось перше фотозображення
чорної діри.
На ньому чітко видно
чорну діру.
Мільйони людей радіють,
обговорюють подію,
поширюють знимку
у соціальних мережах.
Біле – це біле.
Чорне – це чорне.
Діра – це діра.
Сусід, що курить на балконі,
це сусід, що курить
на балконі.
Цей текст зараз читаєте ви.
Вчора було вчора.
Звіримо годинники в цій точці
Визначеності.
Помахаємо один одному у вікно.
Перезирнемось.
І рушимо далі.
Тут починається ліс
Ліс починається після міста.
Стоять сміттєві контейнери з попередженнями
«Бережіть ліс!»
Слід викидати туди сміття, коли входиш до лісу,
увесь цей мотлох із кишень,
і тоді бадьорим кроком рухатися стежкою,
проникаючи в простір
без магістралей,
з темними кущами
і сухими гілками.
Тут ховаються ґвалтівники
і тіні партизан.
Тут ти обіцяєш собі
говорити менше
і говориш менше.
Ти крокуєш монотонно,
радіючи рівномірному кисню
в легенях, радіючи тому, що
речі не тиснуть, і немає боргів як таких,
і тому, що паспорт з тобою,
посвідчення особи, водійські права.
Хто ти, відомо тобі,
і це приємно забути,
коли крокуєш у чимдалі густішу темряву,
втрачаєш керунок, бадьоро
сходиш з курсу.
○ Владімір Свєтлов
однокласник
хороші були часи,
та комунікація складна
замість фейсбуку носили із собою стос фотографій
з інтимними моментами
у вухах плеєр,
давали послухати один одному
як подобалось,
просили переписати
тепер
обговорюємо
чи щирі були офіціанти?
коли усміхались,
чи їх змушують?
і вони усміхаються через силу?
он ті,
молоді,
красиві
котрі витрачають на імідж більше ніж на життя
довго блукають болотистими стежками
щоби зробити одну знимку біля річки у чистих костюмах
тоді кіно та зірки були реальними,
якщо мерехтіли, то ніхто не знав,
окрім друзів і рідних
ґеї тоді ще хотіли, щоб їх удочерили
то Мадонна, то Торі Еймос,
через одного
так і скінчилась історія
без дітей у першому класі
з адаптованими батьками
ось і парижани тепер, здається, пам’ятають
як Бенджамін Клементін співав у метро й на вулиці.
а де, до речі, тепер той хлопець,
пам’ятаєш?
котрий перепливав ріки,
переходив кордони,
щоб пішки дійти до Парижа,
поки його знову не депортують?
закриті на ніч сквери,
тепер зрозуміло чому,
схоже і в нас скоро так буде,
говорить
ще говорить
одна дівчина розповідала
про жахи життя в багатодітній сім’ї
зранку не знайти своїх речей
уже хтось помилково їх взяв, як свої.
ти помітив, що ми вживаємо слово розповідати про дописи у Фб?
*
Встали рано
майже не спали
ще п'яні були
не того бажали
погано вдягнені
кістляві
мовчали,
коли на них кричали
ти хто така?!
ти хто такий?!
красиве
людина плутається на межі шкіри
де скінчається світло
запах штучного хутра
відчувається
якщо
йти слідом відстаючи на пів кроку
його доносить повітря
рух
що виникає уже від того
що йдуть дві людини
так
можна
звертати увагу на тих
хто вважають красиве – схожим
носять однакові підошви
і колір губ обирають не для себе
та можна
шукати інших
та й вони
несхожі
схожі на інших так само несхожих
через що краса стає
справою випадкового вибору
що скажеш?
що ти скажеш
коли прийде день
вечірка й ніч скінчаться
розваги й радість
скінчаться
все скінчиться
цілковито
що ти скажеш?
як і він думав
що надто багато любови
надто
надто багато любови
надто
спогади
котрі втримати на ніч
ні довше
ні більше
в кімнаті не прибрано
Переклад — Таня Родіонова, Вероніка Ядуха та Юлія Дідоха. Куратор та редактор розділу — Олег Коцарев.
VERBація — перекладацька група, до складу якої входять Таня Родіонова, Вероніка Ядуха та Юлія Дідоха. Група виникла на базі проєкту, заснованого 2013 року в Хмельницькому.
Особливістю творчої діяльності групи є практика колективного перекладу, де кожен текст через обговорення пропрацьовується у спільній роботі. Серед перекладів VERBації — слем-поезія Марка Сміта, поетичні тексти американських поетів-бітників (Аллена Ґінзберґа, Ґреґорі Корсо, Лоуренса Ферлінґетті, Діани ді Пріми, Ґері Снайдера), нонфікшн Паскаля Ґілена «Перформування спільного міста. На перетині мистецтва, політики й громадського життя», а також п’єса українського драматурга Дмитра Левицького «Синій бус» та книга «Де кураторство» англійською мовою.
Колективний переклад — основний напрямок діяльності «VERBації», однак окрім цього, група успішно реалізувала низку публічних проєктів, найбільшим із яких є заснування у 2017 році літературно-перекладацького фестивалю TRANSLATORIUM у Хмельницькому.