22 Липня 2019, 17:44 | Реєстрація | Вхід

Аллен Ґінзберґ у перекладах українською

27 Жовтня 2015 о 14:41 | Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Проект VERBація | Перегляди: 3281



Аллен Ґінзберґ (1926–1997) — американський поет другої половини ХХ століття, громадський діяч і найяскравіший представник поетів біт-покоління. Автор скандально відомої поеми «Howl» («Плач», 1956). В його доробку кілька десятків поетичних збірок, чимало есе, критичних статей та нотаток. Окрім безпосередньо літературної діяльності, з 1986 року займався викладанням в Бруклінському коледжі.

Ключова постать американського суспільно-культурного життя в 50-ті й 60-ті роки минулого століття. Ґінзберґ активно проявляв свою громадську позицію, виступаючи організатором ненасильницьких протестів, зокрема і проти війни у В’єтнамі.




Америка

Америко, я віддав тобі все, і тепер я ніщо.
Америко, два долари і двадцять сім центів, 17-е січня 1956-го.
Мені нестерпні мої думки.
Америко, коли ми закінчимо цю війну проти людей?
Трахни себе своєю атомною бомбою,
Мені зле, відчепися від мене.
Мені не написати вірша, допоки я в здоровому глузді.
Америко, коли ти станеш добрішою?
Коли ти скинеш свої одежі?
Коли ти поглянеш на себе з могили?
Коли ти вартуватимеш мільйонів своїх Троцьких?
Америко, чому твої бібліотеки повні сліз?
Америко, коли ти відправиш свої яйця до Індії?
Мені остогидли твої безглузді вимоги.
Коли я зможу зайти в супермаркет і отримати те, що мені треба, за так?
Америко, зрештою це ми ідеальна пара, а не інший світ.
Твоя система — це занадто для мене.
Ти нав’язала мені свої ідеали.
Є ж інший вихід.
Берроуз у Танжері, не думаю, що він повернеться — буде лихо.
Ти лиха чи це така гра?
Я хочу зрозуміти.
Я не відмовлюся від своєї одержимості.
Америко, не тисни на мене, сам розберуся.
Америко, опадає сливовий цвіт.
Я вже місяцями не читаю газет, щодня когось судять за вбивства.
Америко, я симпатизую пролетаріату.
Америко, коли я був малим, я був комуністом і мені не соромно.
Я курю травку при кожній нагоді.
Я цілими днями сиджу вдома і витріщаюся на трояндочки в сортирі.
Коли я у Чайнатауні, я в друзки і ніякого перепихону.
Я точно знаю, станеться біда.
Ти б бачила, як я читаю Маркса.
Мій психоаналітик вважає, що я в порядку.
Я не буду читати «Отче наш».
Я бачу містичні образи і відчуваю космічні вібрації.
Америко, я все ще не розповів тобі, що ти зробила з дядечком Максом,
Як він повернувся з Росії.

Я до тебе звертаюсь.
Ти дозволиш журналу «Тайм» керувати нашими почуттями?
Я підсів на «Тайм».
Я читаю його щотижня.
Його обкладинка витріщається на мене, щоразу коли я прошмигую повз цукерню на розі.
Я читаю його у залі бібліотеки Берклі.
Він постійно говорить мені про відповідальність. Бізнесмени серйозні.
Кінопродюсери серйозні. Усі серйозні, тільки не я.
І тут я розумію — я і є Америка.
Я знову говорю сам до себе.
Азія повстає проти мене.
У мене жодних шансів.
Я б краще подумав про свої національні ресурси.
Мої національні ресурси — це два косяки марихуани, мільйони геніталій,
«шухлядна» література, що летить 1400 миль на годину над
двадцятьма п’ятьма тисячами психлікарень.
Я вже мовчу про свої тюрми і мільйони знедолених, що живуть
у моїх квітниках під світлом п’ятиста сонць.
Я знищив французькі борделі, Танжер на черзі.
Я хочу стати президентом, хоч я і католик.

Америко, як я можу написати святу літанію за твоїми дурнуватими правилами?
Я продовжу, як Генрі Форд, мої вірші такі ж особливі, як його
автомобілі, більш того, вони різної статі.
Америко, я продам тобі свої вірші по 2500 баксів за штуку, а за твої старі скину 500.
Америко, звільни Тома Муні.
Америко, врятуй іспанських лоялістів.
Америко, не дай померти Сакко і Ванцетті.
Америко, я і є хлопці зі Скоттсборо.
Америко, коли мені було сім, мама брала мене на зібрання комуністів, вони
продавали квиток за п’ятак, ще й жменю горошку давали за так, промови 
були сміливі, всі були такими добрими і симпатизували робітникам,
усі були такі щирі, ти й не в силі уявити, якою прекрасною була партія
в 1835-му, Скот Нірінг був крутим старим, настоящім чєловєком, я ридав,
коли чув Маму Блур, а якось бачив самого Ізраеля Амтера. Усі, певне,
були шпигунами.
Америко, ти ж не хочеш війни.
Америко, то все клята Росія.
То все Росія, то все Росія і все Китай. І все Росія.
Росія хоче зжерти нас живцем. Росія очманіла від влади. Вона хоче забрати
наші машини з наших гаражів.
Вона хоче віджати Чикаго. Їй потрібен червоний «Рідерс Дайджест». Вона
хоче мати наші автозаводи у себе в Сибіру. Наші бюрократи керують заправками.
То недобре. Ну. Наші змушують індіанців вчитися. Нашим потрібні чорні здорові нігери.
Нє. Вона змушує всіх нас працювати по шістнадцять годин на добу. Рятуйте.
Америко, це вже не жарти.
Америко, це те, що я бачу по ящику.
Америко, хіба це правильно?
Краще мені зараз піти працювати.
Правда, я не хочу в армію, та й згнити за станком
на фабриці теж, все одно я короткозорий псих.
Америко, я підставляю тобі своє підарське плече.


Космополітичні вітання

Повстань проти урядів, проти Бога.
Залишайся легковажним.
Говори лише те, що ми знаємо і уявляємо.
Еталони — це Обмеження.
Зміна — єдиний еталон.
Простий розум здатен до нескінченного пізнання.
Спостерігай за яскравим.
Помічай те, що ти помічаєш.
Спіймай себе в роздумах.
Яскравість — самовибіркова.
Якщо нікому не показувати, ми вільні писати що завгодно.
Пам’ятай майбутнє.
Свобода в США майже нічого не варта.
Давай поради тільки собі.
Не спивайся насмерть.
Зіткнення двох молекул має побачити спостерігач, щоб це стало науковим фактом.
Вимірювальний пристрій визначає форму реальності (за Ейнштейном).
Всесвіт суб’єктивний.
Волт Вітмен прославляв Людину.
Ми — спостерігач, вимірювальний пристрій, око, предмет, Людина.
Всесвіт — це Людина.
Внутрішня оболонка така ж безмежна, як і зовнішня.
Що ж між думками?
Розум — це відкритий простір.
Що ми говоримо собі перед сном, не промовляючи ні слова?
«Перша думка — найкраща думка».
Розум довершений, Мистецтво довершене.
Максимум інформації, мінімум складів.
Синтаксис стиснутий, звук стійкий.
Насичені уривки мовлення — найкращі.
Рухайся у ритмі, танцюй з голосними.
Разом із голосними приголосні набувають змісту.
Смакуй голосні, цінуй приголосні.
Предмет визначається тим, що бачить він.
Інші вимірюють своє бачення тим, що бачимо ми.
Щирість перемагає параною.


Моє сумне Я

Часом, коли у мене червоні очі,
Я піднімаюся на верхівку ЕрСіЕй Білдінг,
вдивляюся в свій світ, Мангеттен —
                 будинки, вулиці, що бачили мої подвиги,
                        горища, ліжка, холодні незручні квартири
— і вниз на П’яту Авеню, що також закарбувалась у моїй пам’яті,
машини-мурашки, маленькі жовті таксі, перехожі,
немов чорні цятки — 
Панорама мостів, схід сонця над велетнем Брукліном
        і його захід над Нью-Джерсі, де я народився,
                і Петерсон, де я грався з мурашками —
згодом мої закоханості на 15-ій вулиці,
        мої справжні кохання у Нижньому Іст-Сайді,
               мої раптові бурхливі романи у Бронксі
                                минули —
дороги, заплутані у схованих вуличках,
  суть моєї історії, мої зависання
      й екстази в Гарлемі — 
— сонце осяяло все, що я маю,
куди сягає мій погляд, аж за обрій,
     до останньої вічності —
залишається тільки вода.
Сумний,
задумливий, я заходжу в ліфт
       і спускаюся вниз,
іду тротуарами, вдивляючись у відображення 
в скляних стінах, обличчя,
задаючись питанням про те, хто любить,
і, замріяний, зупиняюся
навпроти вітрини автосалону,
стою, розгублений, у спокійній задумі,
машини снують повз будинки на 5-ій Авеню позаду мене,
і чекаю на мить, коли…

Час іти додому, і готувати вечерю, і слухати
по радіо романтичні новини з війни
… усе зупиняється
і я поринаю у нескінченний смуток існування,
     ніжність пропливає крізь будівлі,
        кінчики моїх пальців торкаються обличчя реальності,
     мого власного посмугованого слізьми обличчя
        у відображенні вікна — у сутінках —
де мені не хочеться —
    ані цукерок — ані нового вбрання, ані інтелектуальних розмов
під японськими абажурами —

Збентежений картиною навколо мене,
Люди пробиваються вверх по вулиці
з сумками, газетами,
у краватках і гарних костюмах
назустріч своїй меті
Чоловіки, жінки линуть тротуарами,
червоне світло, нервовий цокіт годинників і
метушня на узбіччі —
І всі ці вулиці біжать,
       Перехрещуючись, сигналячи, розтягуючись
                Повз авеню,
Переслідувані високими будинками чи захаращеними нетрями,
        Крізь такий уривчастий рух,
               Ревучі машини і двигуни,
І з болем біжать
до цих околиць, цього кладовища,
        цієї гробової тиші
               чи гірського мовчання,
до яких не хочеться повертатись,
які не хочеться згадувати знову,
де весь Мангеттен, який я знаю, має зникнути.


П’ята ранку

Порив, що піднімає мене над хмарами
У відкритий космос, нескінченний, навіть вічний
Подих змінюється словами,
Змінюється знову подихом,
За сотню, кількасот років,
Майже безсмертний, 26 століть пульсуючого дихання Сафо — 
Поза часом, годинниками, імперіями, тілами, машинами,
колісницями, ракетоподібними хмарочосами, мідними стінами 
національних імперій, блискучим мармуром, статуями інків,
що виникають в голові — але звідки це береться?
Натхнення?
Музи вдихають в тебе нове життя?
Бог?
Ай, не вір цьому, тебе затягне пекло чи рай — 
Відчуття провини, що змушує серце шалено битися всю ніч,
Наповнюючи розум простором, проносячись ехом через майбутні міста, мегаполіс
чи містечко Криту, печеру, де народився Зевс, плато Лассіті — ферму
в окрузі Отсего, ґанок у Канзасі?
Будда — помічник, не обіцяє простому розуму нірвану —
кава, алкоголь, кокаїн, гриби, марихуана, звеселяючий газ?
Е-е, ні, заважкі для цієї легкості, що піднімає свідомість у синє небо
На світанку в травні, коли пташки починають співати на 12-ій Іст-стріт — 
Звідки це береться, куди воно зникає назавжди?


Хатня робота

Якби я взявся за прибирання, я би виправ свій брудний Іран,
Я би закинув Штати, засипав трохи порошку, відтер би Африку, поклав би усіх пташок і слонів назад у джунглі,
Я би вимив Амазонку й відіправ нафтові плями на Карибах і в Мексиканській затоці,
Відшкрябав би смог з Північного Полюсу, прочистив би всі трубопроводи Аляски,
Шкряб Рокі Флетс, шкряб Лос-Аламос, змивайся, блискучий цезій з Лав Канала,
Стікай, кислотний дощ, з Парфенона й Сфінкса, виводься, бруд, із Середземного моря, і повернись, лазур,
Підсинив би небо над Рейном, відбілив би хмарки до білизни сніжно-білої,
Промив би Гудзон, Темзу й Некар, виполоскав би озеро Ері від піни,
А потім я б кинув усю Азію за раз і змив кров, і Агент Оранж,
Закинув дрантя Росії та Китаю на віджим, відбілив би запрану центральну поліцейську державу Америки,
І засунув би всю планету в сушарку, і нехай там сохне чи то 20 хвилин, чи то цілий еон, доки не відчиститься до кінця.


Четвертий поверх, вранці, цілу ніч за написанням листів

За моїм вікном навпроти голуби тріпочуть крилами
на мідному даху церкви, пташка сидить на хресті,
розглядає синьо-сірі хмари міста. Ларі Ріверс
прийде о 10 ранку й сфотографує мене. Я фотографую
вас, голуби. Я фіксую тебе до краю, вранішній небокраю.
Я назавжди закарбовую в пам’яті твій сірий дим, міський автобусе.
О, Думко, тобі доведеться обдумувати одне й те саме вічність!



VERBація — перекладацький проект, націлений на поширення альтернативної нішевої англомовної літератури, що виник у Хмельницькому в 2013 році. Проект займається колективним перекладом, що передбачає роботу одразу 3–5 учасників над одним текстом. Користуючись таким методом, наразі перекладено твори засновника слем-поезії Марка Сміта українською та п’єсу молодого українського драматурга Дмитра Левицького «Синій бус» англійською мовою.

Переклади текстів Марка Сміта були відзначені премією «Метафора» та потрапили до короткого списку переможців. Навесні 2015 р. проект VERBація презентував самвидав перекладів слем-поезії Сміта на фестивалі «Дні перекладу» в Києві. Переклади також опубліковано в журналі «Всесвіт» (#7-8, 2015 р.).

Впродовж останнього року VERBація зосередила свою увагу на темі бітництва. Аллен Ґінзберґ став першим перекладеним автором із плеяди американських біт-поетів. Ґінзберґ вже відомий українському читачеві завдяки перекладам Юрія Андруховича (збірка «День смерті Пані День», 2007), та вибір VERBації спрямований на інші тексти, досі не перекладені українською.

Над текстами працювали: Катерина Абдувалієва, Вікторія Алієва, Юлія Дідоха, Таня Родіонова, Вероніка Ядуха.

0 коментарів

Залишити коментар

avatar