Метеликове
Дата: 22 Червня 2011 | Категорія: «Білий і вільний вірш» | Перегляди: 748 | Коментарів: 6
Автор_ка: Маргарита Ротко (Всі публікації)
...ходити - наче муха ходить в келих,
тремтіти - наче ріки - в дощ драконів...
Я знаю: я - шифоновий метелик.
Мій конвоїр - дзвінкий китайський вітер,
домашній, наче вафельні пантофлі,
тортурний, наче мамині тефтелі,
коли ти ловиш тінь святої риби
у кухлику бенгальської води...
Вода, що пахне чайками, на цвясі
прибитими до вітру, що за руку
велику воду тягне просто в небо -
знайомити з батьками (Капулетті,
які не люблять...)
Цей жорстокий вітер
кудись потягне й всіх комах, коли вже
води не стане - тільки там, на денці -
краплини поту на шифоні сірім,
шліфованім вечірніми "Не хочу"
й "Ходи до мене", коли Діва Манна
(прозора шкіра з прожилками смутку)
прощається із зоряним жонглером
(смаглявим, загребущім, з перстнем "радість") -
й метелики, прокинувшись із мертвих
й мертвіючи в безводнім макрокосмі,
навчаються у Діви так тремтіти,
навчаються в жонглера так жадати,
що їх шифон на серці ось-ось трісне,
мов крихітний ліхтарик "мейд-ін-чайна" -
і в світі стане трохи більше вітру,
і світ, напевне, зможе полетіти
в якісь нові небачені світи...
0
