Глобуси й мапи
Дата: 09 Червня 2011 | Категорія: «Любовна лірика» | Перегляди: 580 | Коментарів: 2
Автор_ка: Маргарита Ротко (Всі публікації)
Мої очі - мов глобуси, - спробуй, крутни їх цілунком!
Ти побачиш екватор з веселки на небі земному,
і зелену щасливу пустелю, де, мов нібелунги,
ми зелений пісок стережемо - й оазу солодкої втоми,
де глибока ріка випікає солодке коріння,
де між мавпами мавки купаються в пальмових щічках,
де несотаний Фенікс висиджує сонцю перлини,
й тіні темних кохань, наче зайці в нічних електричках,
причаїлись в вітрах...
... твої пальці, що складені в мапу,
притулились до глобусів моїх, заплаканих світлом...
Паралелі двох всесвітів туляться - лапа - до лампи,
вертикалі двох всесвітів вчаться водойми місити
у єдину водойму.
Невлучно збігаються цифри -
молоком, що збігає з небесної кухні-дороги.
Твої пальці - із неба, у родимках хмарок зефірних.
Мої очі - з печер, де дрімає небесний сірокко.
Мої глобуси - вітер, і мапи на вітер - то тіні...
І не кинеш копійкою - щоб повернутись назавжди -
у єдину водойму, де всі ми - запечений видих
золотого коріння, м'якого, мов стрічечки замші...
Мої глобуси - дивні. Й несправні. Не глобуси навіть.
Твої мапи - земні і спокійні.
В поцупленім морі
перед тим, як втонути, хтось зябра, мов руки, розправить,
перед тим, як злетіти - хтось руки занурить у нори,
де земля пахне небом, якого немає на картах,
де уздовж географії всесвітів - погляд і дотик.
І поцуплена ніжність димить, наче втомлений кратер,
і поволі втікає, немов неприручений котик.