львів – твій дім на прозорій нозі на скляній соломині

твоя вежа край світу з бісквіту медова й крихка

осідає на вікнах густе снігове павутиння

розтікається вулиця наче свинцева ріка

храм мереживних суконь яких нам уже не зносити

ненаситний вівтар де крізь скло пробивається сніг

проливається світло крізь білі решітчасті сита

ти малюючи ластівок прагнеш пришестя весни

шлеш листівки  порожні давно вже нічого не пишеш

осипаються фрески зі стін твоїх вицвілих веж

в тебе так мало книг в тебе є тільки тіні і тиша

в тебе є тільки човен в якому ти не відпливеш

ти як клітка пташина чекаєш відчинена тиха

налаштовуєш пастки на ластівок в кожному з нас

залишається тільки завмерти і дихати – дихай

нас вже скоро наповнить твоїми птахами весна