Собача історія
Дата: 21 Березня 2011 | Категорія: «Універсальна лірика» | Перегляди: 934 | Коментарів: 8
Автор_ка: Ніка Новікова (Всі публікації)
Страхи зберуться півколом.
Страхи постукають в двері.
Не відчиняй ніколи,
Мері.
Хай їх буде стонадцять сотень, а хай один -прийде час - всі тебе віднайдуть. тому сиди
і відшукуй себе на мапах.
а покличуть, тоді казатимеш: я сама.
і виходитимеш на ґанок. а там - зима
вже чекає на задніх лапах,
і цілує у лоба й груди, а ти - терпи.
мимо тебе минають люди, немов стовпи,
в посірілих вагонних вікнах.
усміхайся чи відвертайся - кому воно?
цензуровано
кольорове твоє кіно.
то й біди - що ніяк не звикнеш.
хай їх буде! навіщо дбати про всі підряд?
хай збираються в довгу чергу, нехай стоять
за зачиненими дверима.
ти не вийдеш до них ніколи, бо хто такі?
заховаєшся за брошури свої липкі,
конвертуєш себе у рими...
а коли вже не буде сили ходити повз,
то відчиниш: вони по одному, тихо - ковзь...
і обсядуть тебе півколом.
ти не спробуєш утікати, бо вже - куди?
і чекали ж усі стонадцятеро й один,
як ніхто не чекав ніколи...
то збирай, як старі валізи, свої страхи,
розривайся на білі вірші й німі птахи,
чи тамуй недолугий стогін.
відболиш і відквилиш - нащо воно тобі?
хай колись, та урветься врешті цей дикий біг
за бляшанкою на хвостові.
і відшукуй себе на мапах.
а покличуть, тоді казатимеш: я сама.
і виходитимеш на ґанок. а там - зима
вже чекає на задніх лапах,
і цілує у лоба й груди, а ти - терпи.
мимо тебе минають люди, немов стовпи,
в посірілих вагонних вікнах.
усміхайся чи відвертайся - кому воно?
цензуровано
кольорове твоє кіно.
то й біди - що ніяк не звикнеш.
хай їх буде! навіщо дбати про всі підряд?
хай збираються в довгу чергу, нехай стоять
за зачиненими дверима.
ти не вийдеш до них ніколи, бо хто такі?
заховаєшся за брошури свої липкі,
конвертуєш себе у рими...
а коли вже не буде сили ходити повз,
то відчиниш: вони по одному, тихо - ковзь...
і обсядуть тебе півколом.
ти не спробуєш утікати, бо вже - куди?
і чекали ж усі стонадцятеро й один,
як ніхто не чекав ніколи...
то збирай, як старі валізи, свої страхи,
розривайся на білі вірші й німі птахи,
чи тамуй недолугий стогін.
відболиш і відквилиш - нащо воно тобі?
хай колись, та урветься врешті цей дикий біг
за бляшанкою на хвостові.
1
