Пливе у тузі невтлумачній

серед цегляного розладу
нічний кораблик необачний
iз Олександрівського саду.
Нічний ліхтарик в небі тане,
чимсь на троянду жовту схожий,
над головами всіх коханих
та під ногами
перехожих.

Пливе у тузі, мов помилки,
бджолиний хід сомнамбул, п'яниць.
Нічного міста фотознімків
наробить сумно померанець,
і проїжджає коло ринку
таксі з хворими сідоками,
і трупаки стоять в обнімку
з особняками.

Пливе у тузі нез'ясовній
співак сумний повз Дерібаса,

не поворушиться  безмовно
сумний, як розпач, двірник Вася,
спішить ніким не помічений
коханець старий і вродливий.
Північний потяг наречений
пливе в тузі незрозумілій.

Пливе крізь южні арабески,
пливе в нещастя випадковий,
і візерунок слів єврейський
на жовтих сходах чути знова,
і від любові до печалі
під Новий рік, неділю, далі -
пливе красуня, як княгиня,
туги кидаючи насіння…

Пливе в очах холодний вечір,
тремтять сніжинки на вагоні,
морозний вітер блідих течій
червоністю стягне долоні,
і ллється мед вогнів на плечі,
солодкою дмухне халвою,
нічний пиріг несе святвечір
над головою.

Твій Новий рік по темно-синіх
хвилях серед лайна міського
пливе у тузі невгасимій,
якби життя почалось знову,
неначе буде світло, слава,
і вдасться день, і досить хліба,
якби життя гойднулось вправо,
гойднувшись вліво…

>2006<

Рождественский романс

  Евгению Рейну, с любовью

Плывет в тоске необьяснимой
среди кирпичного надсада
ночной кораблик негасимый
из Александровского сада,
ночной фонарик нелюдимый,
на розу желтую похожий,
над головой своих любимых,
у ног прохожих.

Плывет в тоске необьяснимой
пчелиный ход сомнамбул, пьяниц.
В ночной столице фотоснимок
печально сделал иностранец,
и выезжает на Ордынку
такси с больными седоками,
и мертвецы стоят в обнимку
с особняками.

Плывет в тоске необьяснимой
певец печальный по столице,
стоит у лавки керосинной
печальный дворник круглолицый,
спешит по улице невзрачной
любовник старый и красивый.
Полночный поезд новобрачный
плывет в тоске необьяснимой.

Плывет во мгле замоскворецкой,
плывет в несчастие случайный,
блуждает выговор еврейский
на желтой лестнице печальной,
и от любви до невеселья
под Новый год, под воскресенье,
плывет красотка записная,
своей тоски не обьясняя.

Плывет в глазах холодный вечер,
дрожат снежинки на вагоне,
морозный ветер, бледный ветер
обтянет красные ладони,
и льется мед огней вечерних
и пахнет сладкою халвою,
ночной пирог несет сочельник
над головою.

Твой Новый год по темно-синей
волне средь моря городского
плывет в тоске необьяснимой,
как будто жизнь начнется снова,
как будто будет свет и слава,
удачный день и вдоволь хлеба,
как будто жизнь качнется вправо,
качнувшись влево.