*           *           *

А ночами туга така –

Не знаєш, де серце діти.

А ночами туга така –

Жоден не клюне сон.

Нависають передчуття

Схожі на сталактити.

Нависають зорі. Мовчать

Всім ліхтарям в унісон.

Терпне ніч. До хрусту.

До заморозків на травах.

Серце терпне. Жодним

Словом не доторкнись.

Та – нічого… Просто

Осінь іде – кульгава

Повз міста і села

Полем, одна, кудись…

І немає сил

Навздогін їй - слова чи сльози.

І немає сенсу

Спиняти її: «Зажди!»

Скільки ж тої ночі?..

І час її швидко зносить.

Скільки ж тої туги?

А думалось – назавжди…

            17-18.10.09.