Не тримайся за нитку. Давно уже лопнула кулька.

Безтілесне падіння – всього лише декілька діб.

А малесенька смерть забавляється краденим пультом,

спрямувавши на тебе, тисне безжально на «sleep».

І приходить покора… А потім – кора і короста

покривають усе, що надибають зовні. До тла.  

Ти ворушиш легенями, втомлено хаваєш простір,

завмираєш, як риба, під чорними водами зла.

Навіть страшно подумати – нічого більше ламати.

Давні друзі – на друзки. Нема куди більше піти.

Тільки горлом виходять густі кетамінові мантри,

а у снах – то кентаври живуть, то кити

пропливають незграбно, збиваючи тишу хвостами

і нашіптують, сучі потвори, штовхають на дно…     

«Не тягнися за ниткою. Бо всеодно не дістанеш»

І зшиваються намертво звуки в одне полотно.