Матусю рідна, як далеко

Від мене очі твої милі.

Моя ти пташка! Як лелека,

Ти знов на північ улетіла.

Ти дивовижна, справжня жінка,

Як запашна яскрава осінь.

Знайшла я сиву павутинку

В твоєму гарному волоссі.

Це я лишаюсь сивиною

На хвилях кольору каштану.

Ти так наплакалась зі мною –

Я ж, мабуть, іншою не стану.

Пробач мені безсонні ночі,

Тривоги сповнені і муки.

Так хочу знов дивитись в очі

І цілувати твої руки.