Богдан-Олег Горобчук «всесвіт створено з листя»
Дата: 20 Вересня 2015 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 6114 | Коментарів: 6
Автор_ка: Богдан-Олег Горобчук (Всі публікації)| Редактор_ка: Сергій Стойко | Зображення: Birds on the wire, Wikimedia
Богдан-Олег Горобчук — український поет, художник, журналіст, куратор літературно-мистецьких проектів. Поезія Богдана наразі перекладена і опублікована англійською, білоруською, польською, португальською, російською та литовською мовами. Вірші друкувалися в журналах «Шо», «Київська Русь», «Кур'єр Кривбасу», «Стых» та ін., у численних українських та іноземних анлогіях та альманахах (останнє, зокрема, — видана влітку 2009 року в Ріо-де-Жанейро українсько-португальська білінґварна антологія української поезії останніх трьох десятиліть). Є куратором багатьох літературно-мистецьких проектів.Бібліографія: Книга дослідів (Житомир, 2002), Місто в моєму тілі (Київ, 2007), Цілодобово! Богдан-Олег Горобчук, Павло Коробчук, Олег Коцарев (Київ, 2007), Немає жодної різниці (Київ, 2007), Дві тонни : Антологія поезії двотисячників (Київ, 2007), Літпошта (збірка молодої поезії, і не тільки…) (Київ, 2009), Сновиди : Сни українських письменників (Київ, 2010), Етика любові, естетика смерті (Київ, 2013).
Птахи
якої долі хочуть для себе птахи?
чи прагнуть найзапекліші з них померти у високості
попікши крила сонячним жаром?
чи просто інстинктивно плодяться й розмножуються
як ми вважаємо?
дві сороки метушаться на березі
підсилюючи її біло-чорний ефект
щойно, трохи оддаль, сойка
подивувала цей приміський простір
чи мріють вони дожити до старості
і померти у теплому гнізді?
чи просто інстинктивно плодяться й розмножуються
як ми вважаємо?
сирий атмосферний нойз воронячої зграї
грубі сизі мазки голубів на тлі землі
і динамічний лелечий орнамент на синій гладі
чого прагне заґратований на балконі приватного сільського дому сокіл
окрім просякнутого кров'ю м'ясива?
чи мучиться старезний ворон
вже не здатний запліднити жодної самиці?
усвідомлення марноти
раптові короткочасні осяяння
ностальгія, емпатія, воління
чи виїли їх мурахи із черепа загиблої птахи
поряд із зеленим парканом
цілковито виснаженої за зиму недобудови?
Дорослішати до оскаженіння
(Юхимові)
ти осідаєш під цим засніженим деревом
ніби вистигла недопита кава
спробував би хтось тебе допити одним ковтком -
довго потім викашлював би гіркоту зимової ночі
протанцьовуй ці прогалини
не думай
просто протанцьовуй ці прогалини
ти забуваєш назви вулиць, де мешкали друзі юності
ти забуваєш імена птахів, які приносили оливкові гілки для твоєї оселі
ти забуваєш прості лабіринти закинутих будівель де так любив губитися
адже нині їх реставровано
розтанцьовуй ці розриви
не думай
усміхайся і розтанцьовуй ці розриви
коли тебе, напівпритомного від холоду та алкоголю
знаходить у лісі приблудний кіт
відігріває серце, згорнувшись клубком, що підступає до горла
ти забуваєш, що єдина загальновизнана мета у цьому житті -
дорослішати до оскаженіння
ти дотанцьовуєш додому
а він
ніби прив'язана до хвоста бляшанка
тебе проводжає
Інша війна
це не дорога, а якесь поле бою!
бережися цвіркунів-кулементників, схованих у високому лісі трави обабіч
обережно обходь тіло пса, заміноване мухами
ухиляйся від смугастих безпілотників, що звили паперове гніздо на старій груші
ти не помічав цієї війни дотепер
такої гучної, такої безкровної
театр бойових дій тут - ніби справжній театр
імітація тріскотіння, імітація дзижчання
тільки комарині багнети пропорюють шкіру, завдаючи справжніх поранень
війна за кожен клаптик простору
безперервна ротація, безперервна передислокація
жорстокий перерозподіл ресурсів
слухаючи нав'язливе гудіння поховальних оркестриків
усвідомлюєш: загиблих більше, ніж поранених
а ось і перша кров:
ти несвідомо розчесав
багнетну рану на руці
25I-NBOMe
1.
просвіти неба й фрактали сосен
сплетені в теплу цупку тканину
сонце - жива сконцентрована осінь -
простір пропорює світляним клином
овид мандрує перед очима
сиваво-зелений і геліотропний
простір загус й незбагненним чином
світло його на частинки дробить
дійсність - напівпрозора завіса
горять цигарки, оживає мох
шестеро дивляться в очі лісу
сьомий - Бог
2.
всесвіт створено з листя
і розпорошено вітром
зоряний пил висіявсь
цупким кольоровим світлом
осінь - відкрита рана
та не болить - радує
листяні перевбрані
як вояки на параді
горить виноград дикий
геліотропно-червоний
небо пропік ликом
темний сухий сонях
вітер розтерзує вдосвіта
з листя створений світ
сонях пропік осінь, та
рана ця - не болить
-4
