Тчаклунь
Дата: 13 Листопада 2013 | Категорія: «Медитативна лірика» | Перегляди: 924 | Коментарів: 2
Автор_ка: Крайзер (Всі публікації)
Сборгутече жагуче чорколоде
отчаклунь,
до бундючка славутечної клуні,
під хизтьхащі,
хихоча тишком змарну
щоколибулонь;
як за царя-горіха їли борщовик,
не з голоду,
а під бовдярну
зглоду…
Ні - кийцем не всипущі
урвища мерщі,
як не затямні в долончатах
червениць
бурштинні опіки навмиста
з прозоряна льоду;
вщент підземель
оговтана у джур
занурених породжень
бойстрюмчинь,
хай, нищу,
на цеглині їм
пороблено…
Ото є істина, а з неї – воля,
шляшень, бо жебтя;
та, навіть найоздобну щєхочу,
під попіл сміху дайночасу,
буде здомлено…
Не до початку, так, сячас все йшло,
запамороть роздмуше захаращу,
як зойчевесна -
крижу поживну;
бо горщить
папороть, очиток, череду,
на мощу мавп'ячу;
агов, дичата шурхана ссавцю:
не буде свійська;
буйсько вщент
розгорне щиросердя
попільню,
щоб навіть порох мав нагоду
на благаний вчинок
цю,
бо не було, не буде тре,
та й, нащо?..
.
0
