Ніч народжує гідру
Дата: 03 Вересня 2013 | Категорія: «Універсальна лірика» | Перегляди: 702 | Коментарів: 3
Автор_ка: Маргарита Ротко (Всі публікації)
Ніч народження гідри. Засліплення неба й дахів,
друзкооких трамваїв-драконів із щастям у кігтях…
Пересиджують душ у підвалах цнотливі страхи –
білі фобії темряви, з голосом, ніжно-блакитним,–
як нові електрички здитиніло-сивих часів.
Засмагають під зливою квіти, гіркі та продажні,
як під світлом – закохані, – гріють вологі носи
й, мов чуму, відганяють нашестя цікавих комашок.
Мародери-таксівки приходять на вогник тьмяний –
біля лавок, позбавлених шепоту, потягу, схлипів, –
розбирають за пазухи зібгані душі, й вони,
мов серветки льняні, у відбитках лимону та липи,
прилипають до крісел – щільніш, ніж до любих грудей.
Відпливають ув відчай, лишаючи вічно стояти
у пелюшці, пошитій з води й паперових смертей
корабельних святих, – їхніх рідних, неначе на варті –
недолугу сторожу, покликану втримати плач,
мов кістяк парасолі, пробитої іклами вітру…
Поки граються листя й двірник – і ось листя вже – квач.
Поки кволий сірник не бажає в долоні горіти
і підпалювать місяць. Допоки ти врешті підеш –
бульбашком у джакузі – під дупу розкислого гостя
(називається – Фатумом). Й сад із розвалених веж
проросте навкруг тебе із тіні колишньої млості,
із мазурок середнім – по клавішах – й стерти, з малин,
перетертих, як люди, – на користь, із кашлем сухотним…
Друзкоокі трамваї. Будинки. Диявольський млин-
ніч народжує гідру. Дощить. Урожаї самотніх
набухають і стигнуть. І їх подають – із горням
несмачного глінтвейну в підвалах, де фобіям – темно.
Ще годину – й рахунок. Й під дощ – з невимовним ім’ям,
що тримаєш під руку, коли вже тримати – даремно.
Як розтріпана квітка – у зашморзі шквалу – тремтить
темна гідра-вода, затамовує подих на розі,
де, мов хиже таксі, зупиняються погляд і мить,
де рука із руки вислизає, як видих, й громи
підслуховують жінку, яка неможливого просить…