Млин меле

---

… наче усмішку ту наливали із глека – й припухлі губи
дивувались від того, як в бухту у морі-полині-з-хмелем
прибивало рибалок, і ті виїдали, як рибу, згубу
із скоринок сирен і дивились, як сніжно-небесно меле
темні скелі на перли млинок острівний летючий
(ні гу-гу – по-голандськи, та мовою миті – вміє…)
Сонце мружило шию. Неначе фігурний ключик,
золотавий вітрильник русалкам крізь срібні вії
прослизав у далеч –доступнішу, аніж мушля
у руці сновиди, що мріє на камні вголос
про вітри надій, приручені та тямущі,
про небесних дів,  зодягнених  в плоть по пояс
і в зіркові сіті впійманих ритуально…
Сонце гріло ніс об воду зелену. Захід
цілував рамена Сходу у пінній спальні,
смакував північне сяйво й південний запах,
тук-тук-тук кокосів, персикову цнотливість
простирадл-пісків, манірну хвилястість тиші…
Божевільний кит кусав під водою зливу,
кликав сонце глибше…
У ламких деревах хмар прокидались світлі
і дзвінкі жуки й  термосили-рвали хустку –
мапу доль. І було пізно перепросити,
і вертатись було – темно і боягузтво.
Й наливало з глека небо прозорий усміх,
і Земля потопу руку між ста америк
віддала. І стало темно, й ніхто не мусить
рятувати берег.

…й випливали в бухті скелі, на перли стерті,
й бульбашки повітря, мов рибарі, по стежці
губ припухлих йшли…Сновидо у лапах смерті,
ти вві сні смієшся –
наче з глека лиєш згубу чи казку з хмелем-
полином морським – і вітрильник у спальних хвилях
то навзнак впаде, то в завтра ковзне..
Млин меле
що зірки схотіли…

---