Порцелянове місто. Церква. Дерева-щогли.

Корабель серед льоду -  занедбаний та хоробрий.

Від Різдвяних цілунків квітнуть червоним щоки.

Кольорові льодяники: півничок, павич,  обрій.

Щось  духмяне з дитинства - навариста добра юшка.

Ще ковточок  - за маму, за тата, сестру та братика.

Любий Олє-Лукойє, цілуй мене ще дужче

За всіх тих, кого я кохала  та потім втратила,

За всіх тих, хто не витримав, радше – хто й не тримався,

За себе, що  зі мною і без. Подивися – вавка.

Поцілуй, де болить – у розхристане серце. Маузер

Не поцілить у хрестик, допоки ти в  віриш батькові.

Але ж ти вже не віриш. Віршуєш. Мовчиш Журишся.

Відпускаєш на волю з грудей білооких вершників .

І в очах твоїх – найчорніші з гравюр Дюрера,

А за вікнами – найдивніші з картин Брейгеля.

Я беру у плацкарті колючу  картату ковдру,

Як-не-як затуляю дірки у вагоннім череві.

Любий Олє-Лукойє, ти чуєш -  малюк десь стогне.

Поспішай до дітей. Хай насниться  й мені первісток.

Прибуваю о п'ятій - нуль-нуль.  Мої сни кволіють.

І об’ява дзвенить - пенопласт, бите скло, застуда.

 «Поезд номер дванадцять прибудет на третей колии»

І  вже не розумію, прокинулась  я чи заснула.