…лежачи тішачи шкірно безодню тепла
ящірку ночі збезхвостиш відпустиш у вирій
ранок стоїть за вікном як в льодах – пароплав
білий рум’янець кошлатий по-вовчому шкірить

біла сирена у пазурях сонних дерев
воскову тишу з замерзлих сережок знімає
крапка тире починається крапка тире
з сонних автівок закоханих в сніжну папайю
що обнімає їх соком що липне до тіл
й запах заліза вбирає як губка

губами
ранок торкаєш й відводиш як склянку води –
спраглий до винних рапсодій

в зачинені брами
стукає ранок
а брами зачинено на
плавну молекулу тебе в бездоннім спокої

лежачи дивишся як потихеньку мина
ящірка ночі
як хвіст на небесні сувої
падає ящірки
як у засніженість ковдр
твоїх умитих ще сплячим обличчям що бачить
сни про тебе
сипле небо вітри й на ребро
наче монети стають ті вітри й наче плачуть
щось там від болю у ребрах

а в ребрах твоїх –
тепла безодня і брама прочинена в лови
ящірок ночі
тримай їх лови їх лови
й міцно тримай в голові як вітряк безголовій

міцно тримай і вслухайся як ходить між ти
й ти-що-тут-поруч чар-паличка сніжного мага
і як повільно-повільно в зміїстий бурштин
тепле життя затікає як лапка комахи

і як в кімнатний бурштин затікають ранки
з білим рум’янцем на вилицях й воском на шийці
і як боїться дістатися завтра-ріки
зайчик що їде в нічній голубій електричці
серця що стукає поряд

вслухайся
крути
звуки і хвостики ящірок дивлячись кіна:
точка тире сніжзалізні текучі хорти
білі сирени на вулицях
й спляча невинність…