Зізнання
Дата: 20 Лютого 2012 | Категорія: «Любовна лірика» | Автор_ка: Тетяна Шептицька (Всі публікації)
Редактор_ка: да | | Перегляди: 641
Я заздрю тій, яку ти любиш.
Це по-дитячому? Мабуть.
Та на душі відкрились шлюзи
і потекла по венах ртуть.
Протиотрути не знаходжу
ані в ділах, ні в самоті.
Мій рідний, я так більш не можу.
Когось із нас ти відпусти.
0
Мабуть, зі ртуттю таки переборщила. Хоча у ртуть (як і заздрість) не вкладала негативу. Вона для мене не отрута (яд), а швидше щось на зразок трунку, вогню, не знаю, які ще слова підібрати, те, від чого героїня страждає, бо хтось зачепив її серце. Хотілось, щоб це був світлий вірш, бо вона не хоче "рідному" зла. А виявилось, що з боку це сприймається по-іншому (не співпадіння змісту і його втілення. Можливо, перепишу геть зовсім.