без цукру
Дата: 27 Січня 2012 | Категорія: «Вірші в прозі» | Автор_ка: Роман Штігер (Всі публікації)
| Перегляди: 791
усе насправді так просто
рахувати дні до весни
що залишилось нам пережити
спільні світанки
миттєвості
подихи
чай без цукру бо так найкраще відчувається смак
часом спотикатись на зовсім рівних площинах
робити травми від яких ще не придумали ліків
часом недбало ламати надто слабкі нігті
інколи стереобачення інколи стереотипи
мені стиснуто горло повітрям німим
ти знаєш хочеться врешті-решт не прокидатися
цими зимовими ранками
поряд із цими клятими xвойдами
вода недбало протікає попід ключицями
і птахи cобі гніздяться
мов приміські авіалайнери недалекого плавання
на кінчиках твого гнучкого волосся
я боюся тебе сильно хотіти
я боюся тебе миттєво втратити
я боюся війни де немає загиблих і ранених
завжди зупиняйся на пів міліметра від зайвого
подиху і впевнено знай що тебе
хтось таки почує відчує на смак біль
десь на дні твого застереження
на поверхні того що не дає тобі просто забутись
просто залишити все це і піти до світла
за покликом голосу що завжди жив у тобі
виколюй мені голкою очі якблука зірки твого піднебесся
розрізай мене повільно розтягуючи ноту ля до кінця
alt плюс 0 дорівнює цілковита безвихідь
а той білоцвіт у небо вп'явся іклами вбивцями
а нам би лиш перебути пережити перекреслити дні
що пройшли і забутись водночас
розтанути без води
згоріти без попелу
піти без слідів по вологій землі