Лунику
Лунику-лунику, дай-но тютюнику,
згорща у порошний плин…
Тьмяної пахощі, що приохочує,
ледве зашурхає млин…
Киснем ксамитовий,
вирійно-обраний,
трунком залужених рим…
Сичику-сичику,
каж-но обличенько,
бо ж не засвітлен звичай…
Вчи до утримання очі роздмухані,
конче-зіничий
волаю заграй…
Вийде золочене,
яром подивиться –
в попіл себе кожухай…
Час тобі, щуронько,
виблиском вмитая,
бджолами ситая,
виклич погойду ошляханих
зграй…
Ось воно, полум’я –
час неузгоджений…
Приязні – не зворотяй…
.