***

шістнадцять мені і до року.

так ніби вві сні і в експресі, 

так ніби немає зупинок,

стоп-крану і вікон цнотливих.

ногами-руками штовхаюся в темінь,

а інші - купують печінку.

тут пахне рудим божевіллям

на вістрі безсмертному хвої,

де я без грошей і безгрішна

нанизую втрачений грудень - 

таких вже п'ятнадцять на шиї,

поруч з розп'яттям і милом. 

з горища спускають дешевий аргентум 

в трухлявих коробках з-під пилу 

і в домі танцюють відлуння

тих кращих років,

тих довших років,

які збирали в сусніжжя зимою

яких не було

не тоді

не зі мною 

многогранне півдерево-півритуал 

симетричне всім сторонам світу 

це під ним ти знаходиш світанок 

під ним хочеться спати і дихать

іди. не спиняйся. 

шістнадцять до року уроків 

аж доки у горлі не зашипить солодким 

цей попіл, на бажання не схожий,

поможе?

і скільки молитися діду глухому, 

щоб замість книжок і лялькового дому 

приніс хоч би мізер удачі 

і пігулок (від кашлю? від стресу?) на здачу

***

як риба зариється в камінь 

як лід закоркує двері 

як спатимеш вдвічі менше 

як ступишся двічі мимо

як день стане викликом-криком 

як ніч стане біля каміна 

стане коротшим 

волосся 

і докори сонця

і сухе приземлення змерзлої краплі 

вдарить по вухам

відлунням

гармати 

як стіни замкнуться колом 

як з хлопавок вистрілять круки 

як вікна розстеляться долом без стуку

як чаша напіввідсутня

як зійдуться сни і суті 

цей світ твій такий 

не прийняти 

не вийти 

у хребцях загниває позавчорашнє літо 

як сторінки заклеять і зір, і щілі

як на тарілці зіщуляться крихти цвілі

як в унісон заскрипить кожна грань ліщини

як мати на грудях пригріє чужого сина 

тобі здавить горло 

не шарф

не сміх 

не ангіна

і гарчиш на зиму

і в слові не видно мети 

бо знаєш 

чужа не зима…

***

в кожній зінниці – свій п'єдестал облич 

в кожній дзвінниці – свій атеїстський хрип 

в божих щоденниках кожна загублена річ 

фіксується на кістяках мезозойських риб 

кити від обурення в арктику б'ють чолом 

черепаша луска щоразу димить без вогню 

як в штаті Невада за хлібом й домашнім вином 

хтось вимагає від бога збільшити зарплатню 

в кожній кав'ярні без принципів і адрес 

де простір і погляди діляться на обох 

свій бог – нерозв'язний, як жести німих стюардес 

і такий малослівний, що ледве вміщається в блог 

в кожному яблуці – запах солоних травм 

в закритих повіках – колода з восьми кольорів 

у дні, коли сонце суміжне із присмаком трав, 

видно, як бог прикурює від ліхтарів