візаві

---

Я навпроти себе

Поєднуючи несумісне,

Зцілюю незбіжне,

Двох геніїв

Бентежно

Забиваю в закут.

Радію за прийдешнє,

Побиваюсь за втраченим,

І не знаю,

Що значення

Слід надати реальному:

Чим вище в небо –  

Глибше в землю.

А Всесвіт єдністю

Малює спротив:

Зісподу й зверху,

Зліва й справа,

Де доля до і після,

Генетика рятує

Фатум

У сутності формує

Мислі.

Далекий простір.

Димно ячать

Землі небесної простори.

Іду і бачу

Те, що ти не видиш –

Непокору.

І відчуваю:

Ще живу!

Що взрієш ти,

Мені не видно.

Незаймані дороги –

Візаві.

Старий сліпець ,

Волошин сивий.

Блаженна постать,

Сиза борода.

Чиє дитинство там,

В запливі?

Така упевнена хода.

Зім’ятий  капелюх,

А порух свічний.

Іде старий,

І несе стоїчно

Мого дитинства світ.

Я вже й сама

У посивілих пасмах,

Сліпий бідняк

Так само йде.

Привіт! Той самий погляд,

Ті одинокі очі,

Укриті щільно

Темінню повік…

Живий пророче,

Затаєним зором

Щедро зичиш горам,

Долам,

Й мені блаженний вік.

Сліпець іде…

Він не сліпий,

Бо бачить те,

Що я не вмію:

Ким я стояла,

Ким ступила після…

Мале дівча, що прагне

Обійняти світ.

Така ж тремка натура,

Губами припадаю

До небесних сотів.

Блаженна пісня.

Стою на місці.

Боюся опорочити

Мій рід.

Ти  - без очей,

А бачиш простір,

Накреслив світу  

Світлу мить:

До Сонця йдіть,

До Світла йдіть…

Я ж маю зір,

А знаю темінь.

Дивний, дивний світ.

 

 

---