"Ходи – кажеш – до мене,

бо вже несила

окремо дихати,

молитись на білі знамена,

легкі, ніби крила,

які освятила ти.”

"Не знаю – кажу – тепер

іншої ніжності,

окрім твоєї.”

Тримаєш в долонях мене

гірською річкою,

що міліє.

"Ходи – кажеш – сходами

по самому краю,

усіх минаючи.”

Від твого погляду

щораз воскресаю,

не помираючи.

Зображення з проекту Вікторії Черняхівської "Тканина віршів"