В пам’ять про мого загиблого друга.

                                    В роботі над «Вибраним» Сергія Черняєва.

За просте незнання предмету в питаннях життя і смерті

Та напевно з дурного гумору, не знайшовши «стограм»,

Ти залишив мене навік, як неука, в першій чверті

Укладати крапки й тире в ефір твоїх радіограм.

Я не вчивсь на твоїх уроках і шифру не знаю зовсім,

Мабуть, змалку заклало вуха підвищеним фоном SOS!

Ти навчив мене одного: поет – я пізнав невдовзі! –

Це «Титаніка» гідний єдиний у всьому морі матрос.

Відбиває морзянку розум у клятій двоїчній системі,

Де б не схибив, чи то свідомо обрав з двох одне,– все одно:

Не навчишся співати сліпим Гомером в безодні пустелі –

Й безталанним бурлакою Одіссеєм підеш на дно.

Укладаючи вибране з яві і наві земної тобою,

Розставляю наосліп, речитативом крапки й тире.

Одіссей таки вижив, друзяка! І вдома зустріли героя

Телемах, Пенелопа, а з ними і вірний Ітаці Борей.

А раз так, то з тобою ми ще неодмінно заб’ємо на пиво:

Хто з обох нас мертвіший,– розіб’є, як завжди, наш третій – Сатир.

Коли ти програєш – тоді сам і прав свої речитативи,

Якщо я – розміняю останній талант на пера й папір.