LITCENTR

Зацепило и сильно.

Чорі, щиро дякую, що Ви звернули увагу на мої скромні поетичні спроби. Мабуть, зі ртуттю таки переборщила. Хоча у ртуть (як і заздрість) не вкладала негативу. Вона для мене не отрута (яд), а швидше щось на зразок трунку, вогню, не знаю, які ще слова підібрати, те, від чого героїня страждає, бо хтось зачепив її серце. Хотілось, щоб це був світлий вірш, бо вона не хоче "рідному" зла. А виявилось, що з боку це сприймається по-іншому (не співпадіння змісту і його втілення. Можливо, перепишу геть зовсім.

Мені здавалось, що з причинами і наслідками все зрозуміло. У баришні проблеми в особистому житті, які вона вирішує споживанням виробів хлібо-кондитерського комбінату.

Шановна Чорі, визнаю. Як зараз каже молодь, "накосячила". Та й взагалі текст слабенький, дворічної давнини. Сама не знаю, чого вивісила. Мабуть, настрій був такий.

Нежно. Красиво. Завидую...

Дякую на доброму слові.

Дякую, Пашо. Спробую щось з цим зробити. Коли пишу, не завжди на такі речі звертаю увагу. Хоч це, мабуть, і погано.

Ну, надежда - она штука такая... Даже уцелела на дне ящика Пандоры

Ждать обязательно.

Знаєш, Пашо, цю героїню я уявляла саме такою. Хоча точніше, мабуть, списувала з життя. Бо таких жіночок, зневірених і недолюблених, повно по київських вулицях і базарах. А ти щось її зромантизував. Проте, може, ти й правий. Якою б жінка не була, їй завжди хочеться "великого і світлого".

Мило, романтично, прогулялась с Вами по любимому Киеву.

А знаєш, сумно було тими місцинами блукати і слухати мамині розповіді. А коли замість теплиць вимахав громіздкий комплекс зрозуміла, що Пріорки, як і мами, вже не стало.