LITCENTR

на мій погляд, фінал є чимось чужерідним на фоні сукупності зібраних Вами образів. адже постулювання ніколи нікому нічого не приносило гарного, тому і проповідування про "найважливіші слова" здається недоречним.
загалом текст досить пишний, переповнений гіперпоетизованими образами, на зразок демона і кішки, блискавки, що перетворює на попіл, розподілом серця і розуму. Думаю, якщо б у цей багатий словниковий запас, яким Ви оперуєте, вкласти якусь цікавішу неповторну думку...
у Вас є потенціал. я би порадила для початку позбавитись від гіперпоетичності, пафосності у тексті - викреслити з лексикону всі ці серця-душі-демони та інші абстрактні поняття. цей текст вже склався, але будуть ще, і вони можуть бути набагато кращі, якщо Ви, звісно, не відмовитесь від творчого зростання та якісної критики Ваших текстів.
вітаю на сайті!

ага, зрозуміло - про сови і печери. можливо, я десь не дочитала, що то слова, чи так само вийшло...
слова, що лікують- на зрізі штампу, ніби, час, що лікує, ось чому різонули. все ж таки текст вище середнього, було б краще уникнути такого словосполучення, як на мій погляд.

Для мене текст знову виявився задовгим, але - о, диво! - я врешті-решт змогла дочитати його до кінця))))
Якщо дозволите, кілька уточнень: "як печери і мамонтів – мертвими совами – в рот,/притискаючи дихання вуст, – зачерпнути й віддати" - чо? печери в рот, чи мамонти в рот, чи мертвими совами в рот - просто меня, як читачу, жоден з варіантів не прийшовся до смаку
і наприкінці мені здалося, що текст почав вицвітати. слова, що лікують, - особливо різануло слух.

як на мене - забагато зібрано всього, думка втрачається у розрізнених фрагментах. забагато оголених нервів, облізлих шкір та дірявих сердець - це все ж таки літературні кліше, вони втрачають зміст від багатошарового повторення, тому вихолощують текст. тим паче, сам вірш про "вкорочувати собі віку", а це вважаю досить слизькою темою, яку юзає кожен підліток, що намагається висловити себе через поетичну мову.
напочатку мені сподобалось про регресію, про "ваше обличчя не ваша помилка". в фіналі непогано ввернули сферичне пекло. "чорні вовки одягають шапки/ за мною ходить беззахисна злість" - це навіть дуже вдало, від цих рядків віє моторошністю, якої, певно, і намагався досягнути автор.
в цілому - нейтральне враження, багато клішованих мотивів смерті та відчаю, які можна було би викинути або замінити речами на зразок тих самих лякаючих чорних вовків.
п.с. візьми зі собою - візьми із собою?

Доволі таки непоганий початок - до слів про снігову завісу, - який до кінця тексту все більше розбавлявся висловами на зразок "посивілого майбутнього" або твердженням про те, що після всіх ураганів настає затишшя. (перше пафосно, друге очевидно).
чомусь торкнуло про те, що коли хтось плаче, то він втрачає обличчя. уявився такий собі ридаючий чоловічок, що наосліп шукає на підлозі обличчя . але ці рядки зіпсувало продовження-розжовування, мовляв, обляччя не треба втрачати.
непогане враження загалом, більше сподобалось.

тишина движется не сдвигаясь - это гуд

я так понимаю, что название концептуально)
но мастерство, с которым мне пришлось целиться по названию в ленте, чтоб открыть текст, сродни мастерству латышского стрелка)))

такой текст можно брать в руки и разминать на формы - а он опять восстановится, не потеряв сути

в чому в такому разі проявляється експериментальність тексту?

спасибо) старалсо)))

дозволю собі кілька власних спостережень стосовно організації тексту. по-перше, слово-рядочок не виправдані тут змістом або ритмічною структурою мовлення. думаю, для того, щоб вірш став експериментальним, цього замало. ось приклад подібної організації віршованого простору, де форма стає вдалим підтвердженням наповнення - рядки ходасевича:
Лоб —
Мел.
Бел
Гроб.
..і так далі.
Ваш текст нічого не втратив би, якщо записати його більш компактно. і навіть би отримав - погляд читача в такому разі не блукає по формі, і читач сприймає текст цілісно, не дискретно. що, на мою думку, в цьому тексті актуально.
по-друге - будь-ласка, визначтеся із великими літерами - вони або є, або їх немає) в іншому випадку це теж повинно бути виправдано текстом, але , на жаль, такого виправдання я не помітила, можливо, не получилось донести до читача?
п.с. ніч безкічна - так розумію, очіп"ятка?
вітаю на сайті!

в общем, поделюсь соображениями.
думаю, что пояснение в финале текста избыточно. оно перегружает информацией, и разрушает картинку, нарисованную вами в стихотворении. модно было бы в аннотации как-то это отметить: кладбище такое-то, или парк такой-то... заинтригованный читатель нагуглил бы, примером. по-моему, это произвело бы большее впечатление

рассмеялась, особенно от не дую спик

мне финал понравился - две крайние строки. хорошо замечено

Если позволите, немного не по содержанию, а по звучанию.
какмышьи норы, тучудой - слилось при прочтении. вообще слово удой липкое, оно стремится сцепиться с любым предшествующим ему.
не хватит горькой и безотрадных зябких снов - мне кажется, как-то очень просто получилось, и текст выродился в достаточно банальные мыслеформы, если можно так сказать.

вот как раз идею, думаю, донесла. но нет совершенства в финале, слишком прямо, явно, сказано - "не быть наивной". ты эту фразу подтверждаешь последующей фразой, о которой я уже говорила, оттого текст "разжижается", что ли... от финала хотелось бы большей яркости)

очень много понравилось, Ксана. про свое лицо, которое изнутри впору - вообще замечательно!
финал же мне показался слабее всего текста, из-за фразы "рожденной в этот мир как в первый раз". на фоне прочих образов этот проигрывает, думаю.

Вам спасибо за адекватную реакцию)

майже кожен рядочок - як довершене дорогоцінне каміннячко.

попробую высказаться, хотя проза по большому счету всегда оставалась для меня загадкой.
почему матери одного человека? при чем это к тексту? если внутренне что-то, так больше внутряков в тексте не было, по крайней мере, они не ощущались.
понравился выбор имен для персонажей - забавные, характерные. эпизод с мандаринкой пришелся по душе.
категорически не понравилось резюмирование в финале. читатель может быть умнее, чем рассчитывает автор, и способен делать собственные выводы) мне кажется, такие "эпитафии" зачастую портят тексты, превращают их в басни. получается, не надо было всего этого писать и читать - а литература призвана вызвать эмоции, внести переживание в процесс чтения, - достаточно было прочитать первый и последний абзац, чтобы понять замысел автора.

думаю, в современной литературе стихи-о-стихах потеряли актуальность. мне кажется, ценность текста уменьшается, если он не приносит новых ответов. ожидание чуда вдохновения (к тебе придут слова), необходимость переживания автором критических жизненных коллизий (и ты страдай, и выстрадай) - это ведь повторялось неоднократно в других стихах, хотя и в другой форме, в другой подаче
при этом мысли в тексте хорошо оформлены, автор владеет ассортиментом литературных приемов... но вот что показалось: Алексей, не растешь в этом тексте. Это удручает. обрати внимание: быстрые, как выстрелов цветы, случайно не сложить чужую жизнь - это ведь хорошо, но вворачиваешь такие вещи разве что украшением текста, а мог бы оттолкнуться от них, и развить.

добротный текст, очень плотный. млеет отрок о бровь о локон - тут очевидно звук впереди смыла, это нехорошо.
ольгны - мне пришлось по вкусу.

в номинацию.

предпоследний абзац, где вода затопила могилы - это хорошо.
где много белого и холодного и только детский плач - это хорошо.
неплохой эксперимент, много аутентичных образов, которые в дальнейшем можно использовать.

так мило. и совсем не пошло, хотя в такой теме очень могло бы быть.

по моему, отсылка никак не сыграла. ну, поиграли в начале текста эрудицией, а во что вылилось? в историю про измены графа...

у меня возник ассоциативный ряд со строками "засыпай, на руках у меня засыпай".
внутряки, возможно.
хороший ритм текста, понравилась первая половина. второй будто не хватает такой же эмоциональной и содержательной наполненности - текст добивался тут. это подтверждается довольно простым приемом в финале, когда повторяются первые строки.

плотное полотно очень, выстроено красиво, крупные мазки словом, что ли...
как облезали - вслух то ли облизали, то ли облезали, звук играет шуточки тут.
хороший текст, мне нравится.

спасибо!

ходит длинный треугольник - просто до ужаса! наглядный пример, как внешняя абсурдность способна вызвать эмоциональный ассоциативный ряд. в общем, оч. хорошо.