Лесик Панасюк (ЛП): Я трохи оговтався після початку повномасштабної війни, зараз у безпеці. Всі мої родичі теж. Щоправда, через війну в моєї бабусі стався інсульт, але вона повна ентузіазму, сподіваюсь, вона швидко відновиться, бодай частково.

ЛП: Писати почав іще в дошкільному віці. У Житомирській дитячій бібліотеці, можливо, ще досі є моя перша казка, яку я написав та проілюстрував власноруч. Як мінімум, бачив її, якщо не помиляюсь, 2015 року, коли мене запросили до бібліотеки прочитати свої вірші. А от перша поетична збірка, на жаль, не збереглася. Вона була досить маленька. Пам’ятаю її розміром десь 5х5 см. Вірші друкував на бабусиній друкарській машинці, потім кожен рядок вирізав і вклеював усередину. Ліворуч — текст, а праворуч — ілюстрації. Здається, що мені тоді було 5 років.

ЛП: Для однієї поеми досліджував своє дитинство. Зрозумів, що моя мама дуже вплинула на те, що я почав писати. Вона багато читала мені книжок. Та я вже й сам читав по складах у 3 роки. Часто вчили з мамою вірші напам’ять. Також у нас була така забавка: ми переробляли тексти Воронька, Рильського й інших так, щоб вони були смішними. І робили це без книжки. Зазвичай ми готували щось, коли цим займалися. Тому готувати з мамою завжди було весело. Тепер розумію, що це хороша поетична вправа. Зізнаюсь, що й досі люблю зробити щось веселим. Але зараз перероблюю не вірші, а пісні, які час від часу наспівую зі зміненими словами. 

ЛП: Зараз кортить говорити більше. Напевно тому мої нові вірші мають часом дуже довгі рядки, які не поміщаються на ширину сторінки. Думав, що ніколи не писатиму те, що зараз пишу, або не писатиму саме так. 

ЛП: Написати вірш може спонукати будь-що. Найменша дрібниця. Потрібно тільки уважно дивитися.

ЛП: Я мешкав у Бучі. На щастя, зміг евакуюватися. У новому місті мені не вистачає своєї бібліотеки, хоч перший час не міг читати нічого, окрім новин. На місто впало лише кілька ракет, ніхто не постраждав, тому можна сказати, що тут безпечно, а безпека, навіть відносна, дає можливість писати.

ЛП: Війна спонукає на дію. Творчість — це також дія. Знаю багатьох людей, які почали активно робити плакати, колажі, перформанси, писати вірші, есеї, статті. Дехто з них цього раніше навіть не робив. Або не афішував своєї творчості. Всі зараз воюють. Інформаційна війна теж дуже важлива.

Мені вдається писати під час війни і про війну. Пишу навіть більше ніж зазвичай. Складно про це не писати.

ЛП: Мистецтво і життя (чуже, власне). Часом із нами трапляються речі, які набагато цікавіші, ніж може вигадати письменник. Після війни джерела натхнення не змінилися. Просто приводи для написання віршів тепер страшніші й жахливіші.

ЛП: За кілька тижнів до повномасштабної війни впорядкував рукопис нової збірки. Вона мала називатися «Сніданок поблизу чорної діри». Що ж, «чорна діра» вже тут. Тепер не знаю, коли зможу в Україні видати книжку, а головне для кого. Можливо, тому зараз публікую свої вірші на фейсбуці. 

Почали з’являтися пропозиції щодо закордонних проєктів. І, думаю, зараз правильно було б видавати білінгвальні книжки, бо в Україні через війну бачимо кризу в цьому напрямку: впали продажі на 95%. Скільки видавництв залишиться після війни, що вони друкуватимуть і скільки людей купуватимуть книжки зараз складно сказати. Тому в закордонних проєктах, де від мене щось буде залежати, буду наполягати на білінгвальних виданнях.

ЛП: Більше читайте. Уважніше читайте. Намагайтеся писати краще, ніж поети, які вам подобаються. Цікавтесь мистецтвом, особливо сучасним. Помічайте в ньому речі, які можна використати у власній творчості. Всюди помічайте такі речі, навіть не в мистецтві. Що більше джерел ви використовуєте для написання, то значно цікавішими можуть стати ваші вірші, бути справді самобутніми. Поезія всеїдна, головне добре її годуйте.