Ігор Мітров «карантин»
Дата: 06 Січня 2021 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 2936 | Коментарів: 0
Автор_ка: Ігор Мітров (Всі публікації)| Редактор_ка: Антон Полунін | Зображення: Ігор Мітров
Ігор Мітров — український поет, критик, літературознавець. Нар. 1 вересня 1991 року в м. Керч, Автономна Республіка Крим. Закінчив Інститут філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Живе і працює в Києві.
Лауреат літературних конкурсів «Гранослов» (Київ, 2015), «Смолоскип» (Київ, 2017), премії ім. Василя Симоненка (Черкаси, 2019), фіналіст «Молодої Республіки Поетів» (Львів, 2016).
Вірші публікувалися в «Антології молодої української поезії ІІІ тисячоліття» (видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га», 2018), кримському літературному альманаху «Гроно» (Київ, 2018), зіні «Київ поетичний» (Addenda Press, 2019), періодичних виданнях та інтернет-ресурсах. Переклади творів публікувалися у польському часописі «KONTENT» і російському журналі «Воздух».
У 2019 році у видавництві «Смолоскип» вийшла дебютна поетична збірка «Голландський кут».
І
він часто до мене приходить
чуба мені поправляє
дивиться в очі
мовчки питає
про що
писатиму завтра
що мені слугуватиме мовою
кілька сухих гілочок
кілька монет що давно вийшли з обігу
позбавлена запаху
злість
ото й усі мої
літери
так і кажу йому
засмучується йде не прощаючись і
за дверима
стає річкою
щоб у самому собі
втопитися
ІІ
вулицю кроками міряє
ніч у респіраторі
замотавши обличчя шаликом
крадешся кривим тротуаром
з-поміж якого трава
проросла в листопаді
щоб захворіти й загинути
в листопаді
ніч в листопаді
вулицю кроками міряє
на білій китайці
сліди
її
і твої
ІІІ
остерігайся божевільних лісорубів
вони завжди о цій
порі бігають від
дерева до
дерева
і залишають
дірки для світла
сокирою в
темних твердих
животах
живота підтягни
гілля в косу заплети
каптур на крону накинь
і повзи до виходу
молячись щоб
вітер листя не
лоскотав
бо як почують
тоді вже точно
все
IV
обережно зайшов
роззирнувся навколо
і зрозумів
плями і лінії
все що живе
у цій темноті
і тут
її колір сказився
він кричав
і глибокі дірки
пробивав у підлозі
незчувся
як в тебе між пальцями
хлюпала нафта пахуча
чорні бризки летіли
до рота тобі
ту ніч
не забудеш до смерті
тоді серед ліній і плям
темнотою терпкою
блював
V
чорні птахи
неначе забуті ще з літа плоди
сиділи на голому дереві
не співали
мовчали
спів небезпечний
співочі плоди у ціні
на новорічнім столі
під деревом
чорний собака
за птаха себе
видавав
на місяць співав
метелик нічний
на місячне сяйво летів
бився об небо
крила
ламав