Олег Коцарев «Політологія у верлібрах»
Дата: 07 Липня 2016 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 1666 | Коментарів: 0
Автор_ка: Олег Коцарев (Всі публікації)| Редактор_ка: Марія Банько | Зображення: з архівів автора
Олег Коцарев - поет, прозаїк, журналіст, перекладач. Народився 1981 року в Харкові. Автор поетичних книжок «Коротке і довге» (2003), «ЦІЛОДОБОВО!» (2007, спільно з Богданом-Олегом Горобчуком і Павлом Коробчуком), «Мій перший ніж» (2009), «Збіг обставин під Яготином» (2009), «Котра година» (2013), «Цирк» (2015), «Плавні річки» (2015, спільно з Тарасом Прохаськом), «Чорний хліб, білий кит» (2015) та збірки оповідань «Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого».
Лауреат літературних премій «Смолоскип», «Молоде вино», імені Валер’яна Підмогильного, часопису «Кур’єр Кривбасу» та міжнародного фестивалю поезії «Київські лаври». Стипендіат резиденції Міжнародного будинку письменника і перекладача у Вентспілсі (Латвія) в листопаді 2015 року. Співупорядник антології «Українська авангардна поезія (1910-1930-ті рр.)».
ЗАКІНЧИЛАСЬ ТВОЯ ВЛАДА
Ні з чим не сплутаєш
річки цієї –
з високими берегами правими,
ластівкоокими
і низькими чаплинними лівими.
Або навпаки.
Ні з чим не сплутаєш
рівня жовтої барви
в зелені цього краю,
цього села між лісами й над урвищем,
де точно ніхто не сміятиметься
з твого дурного акценту,
яким дехто і досі дражниться,
хоч ти і давно вже
не капловухий сирітка
серед гусаків,
а сильний і хитрий
володар цілої країни.
Усе – як завжди в таких випадках:
до візиту твого
пофарбували
огорожу в парку
і двері сільради,
дівчата несуть коровай,
голова зігнувся, мов йог,
і фотографи носяться,
нахабні, наче таксисти,
а твої односельці купчаться
і тобою пишаються.
Усе – як завжди,
крім одного:
тієї самої Валі,
до якої ти зараз підходиш
і кажеш: «Здорово!»
А вона – ох, уже геть не брюнетка, -
мовчить і мнеться,
бо не знає, як із тобою,
на «ти» чи на «ви».
І ти
кажеш їй,
набравши повітря не зовсім слухняного:
- От бачиш,
не захотіла тоді
за мене піти,
а була би тепер – перша леді,
була би як кішка в маслі!
Й вона так злякалася,
що відповіла чесно:
«Хто ж тоді знав…»
Ой, дурнику, хитрий і сильний,
навіщо ж ти це сказав!
Нащо випустив з рота широкого
повітря
зі звуками
головними!
Ніби нічого і не змінилося,
ніби усі сміються над дотепом,
але кожне відчуло насправді,
як миті цієї все обірвалося,
відчинилися двері,
згасли вежі,
спорожніла зупинка автобусна
посеред поля
й навіть вітер із неї зник,
знаючи – рейсів
більше не буде.
Твій почет починає
навсібіч роззиратись,
він відчув:
ти сказав головне,
ти на сірий фактурний селянський стіл
скинув найбільшого
козиря,
отож,
закінчилась твоя влада!
І фотографи припинили
клацати,
тихо перевіряють відзняте,
навіть їм чомусь
більш не смішний
твій
дурнуватий
акцент.
***
Ранкове царство сорок
не приймає
реклами:
скільки би кішка
не пропонувала
свої послуги жалісно –
а вони все несуться
й минають,
повертаючись із
холодопою,
тумани з себе
випавучуючи,
розсилають свою
поезію
передсвітанкову
ке
ке
ке
ке
ні, не так:
і
і
і
і
або, зрештою –
а
а
а
а
і дозволяють
знову відпливти в бік сну.
ЧЕРВОНИЙ АПОСТРОФ
ти ялозиш у кріслі балконному
й кажеш:
«диви, знову Марс
засвітився так сильно
над місяцем,
мов червоний апостроф!»
так, він справді знову висить
і ледь чутно гуде,
проколоти завжди готовий
будь-яку хмару,
будь-яке слово,
будь-який сон,
проте схоплюєшся і тікаєш
під символічний затиш-захисток стін
ти не від нього,
а від нічного метелика,
пухнастого і дурного,
наостанок забравши й кішку
щоб не стрибала
вслід кажанам,
але вона –
стрибатиме вічно,
фарбуючи ув очах своїх ртуть
у колір
апострофа місячного.
З ІСТОРІЇ ЛІТЕРАТУРИ
Чому на антології поезії ХХ століття –
така жовта пляма?
Тому, що я віз її
в одній торбі з обідом для тебе,
а жир –
тече.
ПОЛІТОЛОГІЯ
І ліві, і праві – смішні й неправí.
Коли вони випливають
Із-за повороту
Води із зеленого золота,
Коли вони випливають
На кораблі з біло-синього хліба
Та бачать на скелі
Закинутий замок, храм чи палац,
То лівий негайно бажає
Все знести і потім
Побудувати тюрму самоврядну,
А права захоче
Залити руїну цю кремом із пластику,
Звести високо-брунатний залізний паркан
І на сосні
Повісити дозвіл
Полювати на будь-яку
Рухому і нерухому ціль
У радіусі – й далі розмазана цифра…
Не бачать вони, як радіють стіни
Звільнитися від штукатурки,
Забути про меси, бали і про страти,
Забути про все, хребта солодко вигнувши,
Які нові стилі, які нові обриси
Про-
Ростають на скелі,
Як клен виростає з колони,
Як камінь зі стінки щасливо біжить
У воду спекотного дня.
Під лівим і правою –
Все чорніша вода,
А палуба підозріло тріщить
І хвилі частіш не розходяться, але сходяться,
Річкові матроси давно вже глядять, та не виберуть,
Кого буде краще принести у жертву
Володарям водяним.
І тільки якась незнайома дівчина в окулярах
Калькулятор ввімкнула,
Дві тисячі поділила на три,
Отримала 666 і багато шісток за комою,
Всміхнулася заспокоєно –
Й вимкнула все.
МЕНЮ
Долька лимона нагадує
презерватив, іще не розгорнутий,
брокколі нагадує
вже розкритий парашут.
Приходь до мене на обід
частіше.