в мене у грудях живе мушля

під час шторму у ній я не мушу кричати

хоч краплини морські осідають на ґратах реберних сіллю

я молилася і просила

щоранку щоночі щопонеділка і в день рівнодення

дай мені сили

я ж повітряний змій без повітря

я нігті без пальців

я назва станції

без перону без місця й без літер у назві

очі мої прозорі

очі мої про місяць і небо і бісів цей всесвіт

мовчать

я не знаю де мій початок

ти мене прив'язав до себе дротами залізними

я на поверсі сімдесятому як мені звідси злізти

щоб не зникнути

я мозаїка із бурштину́

заповзаю у мушлю

ховаюсь

тону