Я священний вогонь кохання

Не віддам на поталу вітру,

Сльози перші твої й останні

Я щоками своїми витру.

Ти одна у моєму серці,

І немає більшої кари,

Ніж оце невибагливе скерцо,

Що нічні зіграли гітари.

Ти з глибин першородних кличеш,

Та не чуєш себе, не чуєш.

Я озвався до тебе тричі –

Ти сказала: «Мовчи». Мовчу я.

Замерза твій янгол-хранитель,

Склавши крила в заметах волосся…

Дай руками його зігріти,

Дай вдихнути у нього осінь,

Багатющу на яблука-рожі,

Що спіліші од п’яного меду.

Ти не бійся, скуштуй, хороша,

Так велів нам Бог-першопредок.

Так забудемось тут навічно,

Повернувшись до нього у лоно.

Ти мене вчетверте поклич-но

Крізь чарівний ефір небофону.