№1                      

Так тяжко любити тебе…

Вправлятись серцям в унісон,

Весь час почувати себе,

Як хтось одурманений сном,

Мені би лиш бачити слід,

Який ти лишаєш в пітьмі,

Лишень ось торкнутись руки,

І йти на шляху до вітрів,

Не бачити цілого світу,

Зривати завісу з усіх,

І спалювать маски зрадливі,

Цілунками бавлячи гніт…

                                №2

Я іду босоніж, з вітром я за руку,

Знов шукаю маску, щоби одягти…

Розпускаю думи в небеса високі,

А тим часом в травах вирує життя…

Я іду босоніж, збираю уламки,

Намагаюсь вправно вірити словам…

Щоби ти не думав, не тебе шукаю,

Пелена накриє, вирве із буття…

Я іду босоніж, і ловлю на нитки

Всі бажання світу, всі його гріхи,

Зав’язую очі тим, хто мене знає,

Пелена накриє й знищить нас усіх…

Огортає душу знов це мертве листя,

Ти мені говориш, не кажучи слів…

Та той день настане,

Я знайду уламки, що не вистачає

        Їх пам’яті моїй…