Мішень-віхола
Дата: 14 Лютого 2014 | Категорія: «Універсальна лірика» | Перегляди: 613 | Коментарів: 0
Автор_ка: Ярослав Гадзінський (Всі публікації)| Редактор_ка: + | Зображення: +
Підміна життєвого простору, замість колективних сновидінь очікування сюжету гострого,
інфернальні обличчя пасажирів у відблисках моніторів, бенгальські вогники завірюхи,
Під рваними джинсами хмар пропливають ліхтарі на мостах, прожектори, провінційні хостели,
брудні сліди на снігу, які ведуть в ожеледь. Витерта обшивка сидінь від однакових рухів.
Мерехтлива дискокуля місяця розбилась об скло – тільки пришвидшений пульс та острахи.
І поснулі зимові хащі множаться на очах, ніби незнайомі чорні постаті у дверному вічку,
які раптово серед ночі з посвідченнями з’явилися під дверима. Прикладаючи свої вуха.
Крізь мене, як і крізь інших тут проходить водорозділ мутної води вікон електрички,
я вчитуюся, хвилююся, постійно перемикаю сайти мобільного. Інформаційне тло та ухил.
Через одне сидіння навпроти мене сидить похмурий чоловік в амуніції беркутівця.
Масивний та російськомовний. З кимось говорить по телефону. Шматки слів і гул
Але от що точно привертає мою увагу, коли він почав пити горілку. За вікном хурделиця.
Але ж як він може розпивати в публічному місці?Збільшується втоми стократний zoom.
Пам'ятаю, далі, коли він підсів до чоловічка, який, певно, їхав із своєї ранкової зміни.
Почав сповідатися, мовляв, брат, мого колегу-міліціонера вбили в Голосієво, який жах.
Як я можу так працювати, та я хоч зараз можу свою ксіву покласти і піти за хвилину.
Довели всіх до межі, люди вийшли на барикади, готові битися до останнього на ножах.
Отут я і зрозумів про незворотність усіх русел, ґрунтові зсуви, підземні розбиті сходи.
Той чоловічок вийшов у крижану пустку якогось полустанку. Був майже порожній вагон,
Я задрімав на хвильку, наснилися козацькі клейноди і далі аватарки незнайомих ботів.
Беркутівець підійшов до ще якогось охоронця і запитав його про випивку. Відкрив фронт.
Я майже вже не чув їхніх діалогів. Хоча міг передбачити всі задушевні слова, фейкові рвані рани.
Кінцева. Вже вогні найближчого привокзального кафе. Сніг забиває весь інформаційний контент.
Зараз вони підуть випити ще по одній, потім таксі, нічні кошмари про ожилі наколки й татуювання.
Морозяний ранок крізь запухлі повіки буде ткати надтонку павутину у його зіницях, схожу на мішень.