Занадто
Дата: 26 Вересня 2013 | Категорія: «Універсальна лірика» | Перегляди: 631 | Коментарів: 0
Автор_ка: Волошина Катерина (Всі публікації)
Занадто затемнені скельця твоїх окулярів
Воно ж навколо все тепле, налите,
а тобі здається холодне і мляве
Ти сьогодні вийшов пізно,
бо вчора багато пив, майже не спав.
Вона у тобі колишеться хвилями, мов пароплав.
Їй лише дев'ятнадцять..
Вона іще бачить сни, їй все ще янголи сняться.
В тобі ж королі і демони щільно тісняться.
І не дотягнутися вже до такої весни.
Ти круто котишся. Гроші, понти та друзі.
Ти не знаєш іще, що років з десять -
і твоя сила скрутить тебе у вузол,
і буде так скрутно, як у біди ведеться.
Ти відпустив її, забоявся кохати.
Хоча і тепло те помітив глибоке, зненацька.
Їй буде боляче- встиг собі швидко сказати.
Твоя обережність - то страху улюблена цяцька.
Ви іноді будете поруч іще.
Купа музик, і фільмів, книжок і смачнющих вечерь.
І, звісно ж, її солодкі цілунки,
Криниця прозорих зелених очей.
Таки доб'ється. Таки заревнуєш.
А вона ж маленька іще..
Не розуміє, не вміє, не знає...
I от.. От зараз..
Сказав назавжди.
Втупився у цю думку, уже й кривизна є..
Твоїм спасінням і проведінням була вона.
Твоєю зачіпкою за реальний світ,
який без неї уже вчортячив і остогид.
Запізно. Їй - щасливий вік.
Тобі - міцне щось й стара запальничка Brig