Не питай про майбутнє. За Сциллою – Море Утрат,  
за утратами – долі непевні фіорди.  
Невагомість життя у акордах аорти
не одразу читаєш. По краплі назад  
витікаю у тебе навпіл не тобою,
щоб вертатись по хорді в дотичність ковзку,  
по хиткому канату – вузькому шляху,
(що довірений обраним) вже не святою -
безнадійно простою, мов липовий мед,
розігрітий на продаж (на радість прочанам).
Ми старіти колись (всім на зло) перестанем
і народимось знову. Останній поет,
неодмінно запійний, бездарний і хворий,
розповість перехожим про марність надій
і в мовчанці у відповідь – чорній, німій –
він згадає про нас і про нашу «лав сторі»,
щоб «на жалість» (без грошей) купити повій.