Порцелянове місто застигло в ефірі
ненасталих обітниць, ненатлих бажань.
Вже на вагах закінчились гирі вагань
і я міряю час безсоромно, на віру.
Якщо хочеш, приходь: тут в пошані чужинці:
сни віддали в архів, на сторожі луна,
все заклеєно щільно шпалерами дня,
бездоганно бездонного. Повні по вінця,
йдуть вузькими шляхами по руслах долоні
у неміряний простір живої води
всі минулі життя – приміські поїзди -
тільки цокають ходики втрат на пероні.