Київська Книгарня «Є» та міжнародний проект «Апокаліпсис міста» запрошують на лекцію києвознавця Павла Ковальова «Місто втраченого міфу: як архітектура сталінської доби впливає на сучасний Київ». Захід відбудеться 8 лютого. Початок — о 18.30.
Сучасна ідентичність Києва заснована, багато в чому, на спадщині радянських років, яка тим чи іншим чином досі визначає буття столиці незалежної України. Тому варто зрозуміти, як і чому архітектурно-історичний контекст того часу впливає на Київ. І чому саме в ті часи фактично почав стрімко гинути старий царський Київ та яке місто приходило йому на зміну. Цього разу розглянемо найбільш цікавий в архітектурному сенсі період радянської доби — епоху 1930-50-х років.
Київ став столицею УРСР у 1934 році, якраз на початку доби «розвинутого сталінізму». Місто одразу стало об’єктом соціалістичної трансформації за радикальними канонами оновлення, яке пропонувала та ідеалістична та жорстока доба. Вже перші генеральні плани Києва стали взірцем тотальної реконструкції «незручного» за рельєфом, історією та ментальним настроєм міста, яке належало перетворити на зразковий мегаполіс «нового світу» пролетарської держави.
Нова влада вирішила ліквідувати чи максимально нівелювати сакральний та національний аспекти буття Києва, назавжди позбавивши його унікальних рис минулого, та залишивши тільки ті пам’ятки, існування яких можна було позитивно інтерпретувати з точки зору марксизму та неоімперської русифікаторської політики.
Центр столиці мали піддати нищівній перебудові, всупереч самій топографії міста, практично усі храми було заплановано знищити, а на околицях та лівому березі Дніпра почали будувати нові робітничі селища біля таких само нових промислових підприємств — зразковий світ соціалістичного раю. Вулиці міста масово отримували нові комуністичні назви, яких здебільшого позбавились тільки у наш час.
І хоча плани більшовиків кінця 1930-х були перервані Другою світовою війною, ця сама війна стала для них ще одним приводом та нагодою розчистити «буржуазний» центр Києва, знищивши у вирії «вогняного смерчу» 1941 року кількасот будівель. На місці згарищ у перші повоєнні десятиріччя піднялись нові квартали Хрещатика, який став взірцем імперської радянської архітектури в УРСР. Саме з того часу численні будинки, побудовані до середини 1950-х років, та цілі райони «робітничих кварталів» визначають вигляд Києва, формують його стиль, впливають на буття та свідомість мешканців, тисячі з яких мешкають у будовах того часу та визначають за ними рівень комфорту свого життя.
На період з початку 1920-х до 1955/56 років припадає три періоди в архітектурній історії Києва – з відповідним «прологом», який охоплює часи до початку 1930-х. Про них і піде мова.
Під час лекції в книгарні «Є» ви дізнаєтесь:
- Як планувалось перебудувати «незручне» місто у далеких 1930-х, і чому цього не сталось?
- Які райони міста були побудовані в ті часи на «пустці», та що залишилось від перших спроб соціалістичної забудови української столиці?
- Що можна вважати ідеальним поселенням доби сталінського соціалізму?
- Чому архітектура того часу, незважаючи на антигуманну сутність епохи, може вважатись більш «наближеною до людини», ніж у пізніші часи?
- У чому естетична цінність архітектури 1930-50-х років та чи варто позбуватись її надбань?
Київська Книгарня «Є», вул. Лисенка, 3, метро «Золоті ворота». Тел.: (044) 235 88 54