Ірина Забіяка: "Сучасна чеська поезія. Іван Верніш" + Проект "Fool of sense".

Категорія: «Новини»

Дата: 27 Лютого 2013 (Середа)
Час: 15:35

Рейтинг: 0.0

Матеріал додав: pole_55
Кількість переглядів: 3383

22 лютого в Чеському центрі в Києві, за співпраці із Літературним порталом "Litfest", відбувся "Вечір чеської поезії". Гості події мали нагоду послухати лекцію про творчість чеського поета Івана Верніша від Ірини Забіяки, переклади деяких його віршів (які, насправді, майже нереально знайти деінде) від Олега Коцарева, взяти участь у продовженні лінгвістичного проекту "Fool of sense" та скоштувати смачний чеський грог.

Аби надати можливість ознайомитися із постаттю Івана Верніша тим, хто не зміг потрапити на захід, Ірина Забіяка - філолог, перекладач та лектор події, - ділиться матеріалами лекції.

Ірина Забіяка - філолог, перекладач.Закінчила Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка за спеціальністю "Літературна творчість, українська мова і література". Аспірантка Інституту філології, дисертація присвячена порівняльному аналізові чеського й українського авангардів.

Сучасна чеська поезія: Іван Верніш

При підготовці до лекції про сучасну чеську поезію, після довгих вагань було вирішено, що її представлятиме Іван Верніш. І перше питання, яке закономірно постає, чому саме він?

Можна було обрати, наприклад, Ярослава Сайферта. Він – єдиний чеський Нобелівський лауреат з літератури. Дуже різноманітний у своїх творчих експериментах, інколи дуже веселий, інколи – дуже філософічний. Нам варто було б знати про нього більше. Але – він не зовсім сучасний, адже помер у 1986 році.

Можна було обрати, наприклад, Катержину Рудченкову (Katerina Rudcenkova). У неї таке українське прізвище і дуже цікаві вірші. Але вона мало кому відома навіть у Чехії.

Іван Верніш – і сучасний, і відомий. У 2012 році він отримав Державну премію з літератури – найбільшу офіційну премію Чехії. Лауреатами цієї премії були такі відомі у світі чеські письменники, як Йозеф Шкворецький, Квєта Легатова (до речі, перекладена і видана українською мовою минулого року), Мілан Кундера, Людвік Вацулік, Даніела Годрова. Сусідство з такими іменами говорить само за себе.

«Паспортне» ім’я поета – Йоганн Іван, прізвище – німецького походження, його батько був німцем, а тому хлопець, який народився 1942 року, мав після війни проблеми: він згадує, наприклад, про вчительку, яка на весь клас сказала: «Цей хлопець програв війну», а потім люб’язно «дозволила» йому вчитися у класі чехів. З того часу, на думку самого поета, у ньому живе дух спротиву, і це добре видно з його життя та творчості.

Спершу, Іван Верніш хотів бути художником. Він робив обкладинки та ілюстрації до деяких своїх книг та книг своїх друзів. Але став, все ж, поетом.

В одному з інтерв’ю (http://www.vcd.cz/autor/wernish.htm) він говорить про це так:

«Питання: Як взагалі з людиною трапляється таке: вона стає поетом? І як вона дізнається, що є поетом?
Відповідь: Як це трапляється, я не знаю. Але думаю, що завжди на початку є певне зачарування. Мені щось подобалося, я був захоплений, і почав це наслідувати.
Питання: Ким би ти хотів бути більше, ніж поетом… або так: ким би ти хотів бути більше і найбільше?
Відповідь: Якби я знову починав і якби знав те, що знаю… тобто якби мені дали другий шанс, то я б, безумовно, з поезією не мав би нічого спільного. Я робив би що завгодно, тільки не це».

Верніш говорить про поета, як про людину м’яку, нерозумну і непристосовану до життя, як про homelessaka, від англійського homeless. І, можливо, це найкраще означення для нього та його генерації.

Верніш належить до покоління «шістдесятників», авторів, які прийшли в літературу у 60-х роках. Тому якщо можна зіставляти його з кимось із українських письменників, то насамперед – із нашими шістдесятниками. Але відмінностей тут знайдеться значно більше, ніж подібностей.

Чеські «шістдесятники» - це поети, народжені наприкінці 30-х – на початку 40-х років. Їх дитинство і юність припадають на часи становлення чеського комунізму – кінець 40-х – 50-ті роки. Ідеологічна машина з її абсурдністю і нікчемністю панувала в усіх сферах життя, і саме це покоління спробувало протистояти їй своєю творчістю. Про це свідчать, наприклад, «конкретна поезія» Йозефа Гіршала та Богуміли Ґрегорової, які активно почали публікуватися також на початку 60-х, творчість Їржі Коларжа і поезія Вацлава Гавела. Вони стверджували, що слова почали брехати, вони вже не мають власного значення, тому їх потрібно розкладати на звуки, ламати, переінакшувати, ставити у «незручні», незвичні позиції, аби наново надати їм сенсу. Таку графічну поезію створював і Верніш.

Однак найперша його збірка (1961, Kam leti nebe, Куди летить небо) вирізняється насамперед тим, що всім словам і образам надається максимально конкретне значення, а світ, створений у віршах, це світ цікавого, але наївного хлопця. Він ніби наново називає все навколо себе, і цим протистоїть довколишньому абсурду і втраті смислу. Уже тут, у першій збірці, велике значення для Верніша має природа, дуже зрима, конкретна. Цей образ – по суті архетипний - залишається з поетом постійно. Він пояснює це так: «своєю мовою ти позбавляєшся усього, що здається надлишковим, залишається тільки те, що є для тебе найважливішим, а це часто архетипи». У всіх наступних збірках, однак, конкретність втрачається, замінюється на гру, сновидність, пейзажі стають надзвичайно складними – в них реальність сплетена зі сном, фантазією за принципом колажу, так що читач навряд чи може вгадати, де правда, а де суцільна вигадка. Добре видно це у збірці Zimohradek (1965).

Експериментування з формою тривають постійно. Верніш говорить, що «головне, що мені подобається, це спробувати робити щось інакше. Не інакше, ніж це роблять інші, а інакше, ніж це досі робив я сам». Тому, наприклад, він продовжує гратися: написав оповідання «закодованою» мовою або вигадує неологізми, вживає неправильні форми слів із розмовної мови, «знижену» лексику тощо.

До цієї ж генерації належить також і культовий чеський андерграундний музичний гурт The Plastic People of the Universe, зокрема і їх лідер – поет, публіцист, музикант Іван Мартін Їроус, або ж Маґор. Їх стильова та світоглядна близькість виявилися, наприклад, у тому що кілька текстів Верніша стали піснями гурту.

Наприклад, пісня «Муха у вранішньому пиві»

Cely den sama neprijemnost
moucha v rannim pive
prsi
zaklepes na dvere, vypadnou z pantu
prislapnes psa
oslovi te krasavice
nabidka lakava, cena nizka, ale
chce se ti srat
srat
prsi
Цілий день сама неприємність
муха у вранішньому пиві
дощить
постукаєш у двері, вони спадуть із завіси
наступиш на собаку
до тебе звернеться красуня
пропозиція цікава, ціна низка, але
тобі хочеться срати
срати
дощить

Поетика Верніша. Сам автор охарактеризував її так: «Моя поетика дурнувата. Це поетика чистої балаканини». Основними образами, які часто зустрічаємо у поезії Верніша, є:

- образ hospody, чеського бару. Це місце зустрічей, розмов (а за комуністичних часів розмови в господі стали чи не основним способом існування інтелігенції), життєвих історій, взагалі осередок життя.

- образ дороги, шляху, подорожі. Дорога для поета – це певний пошук, а також це безкінечна втеча. Мені здається, що це втеча від реальності, від справжнього світу, у вигадку, у свій власний світ.

- образ смерті, а також образ кінця світу. Вони позбавлені будь-якої трагічності, часто дуже органічно вплетені у буденні, щоденні людські дії. Смерть, за Вернішем, є частиною життя, до того ж не найгіршою.

- образ сну, який дає змогу поєднувати непоєднуване, рухатися у часі, просторі, потрапляти у свідомість інших, грати.

Бажання повернути мові її нормальне значення виявилося також у тому, як Верніш будує свої вірші. Робить він це максимально просто, тобто без будь-яких складних художніх засобів, метафор, ускладнень. Основний прийом – оксиморон, тобто поєднання непоєднуваних явищ, речей, ситуацій. Ефект несподіванки, який змушує уважно ставитися до кожного сказаного письменником слова.

Вірші часто сюжетні, це історії, можливо, пережиті, чи почуті, чи вигадані. Тому, відповідно, більшість з них написані верлібром, у авторському виконанні вони звучать, як оповідки, розказувані друзям за кухлем пива. Крім того, у багатьох збірках Верніша вірші сусідять із прозовими текстами, мікророманами, як називає їх автор.

Цікаві взаємини у Верніша з мовою. Він сприймає її як окрему одиницю, живий організм, ворожий письменникові. У боротьбі між мовою і людиною народжується поезія: «Слова – це бестії. Мова наче постає як якась незалежна свідомість, це щось на зразок паразита, який оселився у людині в мозку. Важливо берегтися від мови, аби вона тебе не понесла туди, куди ти не хочеш потрапити. Так, мова тече, а ти маєш навчитися плавати у чомусь, що постійно тебе руйнує».

Безпосередньо з мовою тісно пов'язаний і сам процес писання, зокрема і писання на комп’ютері, про яке Верніш говорить, що воно «наче ліплення з глини: постійно щось додаєш і щось забираєш. На комп’ютері дуже легко закреслювати і переміщувати. Я свої тексти власне ліплю».

Я думаю, що така зосередженість на мові, на тому ЯК говориться або пишеться те чи інше слово, речення, думка, витворює власний вернішовий стиль. Важливість кожного слова і його контексту творять поезію. Тому особливо цікаво перекладати такі тексти, адже потрібно передати оцю значущість кожного окремого слова і правильно скласти їх разом.

Іван Верніш є автором 25 оригінальних збірок. У 70-80х роках його творчість, як і творчість багатьох найцікавіших чеських авторів, публікувалася нелегально – або за кордоном, або у самвидаві. Після 1991 – друкується регулярно, остання збірка Nikam, «Нікуди» побачила світ у 2010 році. В одній із рецензій читаємо про неї таке: поет «залишається у своєму письмі живим та натхненним, трохи здивованим, але й скептично тямущим творцем, якого читаєш із задоволенням».

Твори Верніша були перекладені у Франції, Німеччині, Польщі, Італії, Сполучених Штатах, у 2012 році вийшла його книга у Боснії та Герцеговині. Україна на черзі.

Крім того, Верніш має ще одне захоплення. Він видав вже три антології «іншої історії чеської літератури», до яких увійшли твори забутих і невідомих чеських письменників. Таким чином, він намагається, як сам говорить, повернути їм можливість жити і бути почутими. Верніш порушує проблеми пам’яті і мистецького канону. Він вважає, що поганих поетів взагалі не буває, просто кожен має знайти свого читача.

«вірш, який не знайшов свого читача, хоча б одного, власне не існує. Активний читач є співтворцем – я б сказав, головним співтворцем – безумовно, він щонайменше так само важливий як і той, хто вірш склав і називає себе поетом». (с) Іван Верніш.

У цій публікації також хочемо вас ознайомити із новими матеріалами лінгвістичного проекту "Fool of sense", суть якого передбачає аналіз інстуітивного сприйняття сенсів слів, прекладу яких людина не знає.

Перелік слів, що брали участь у другій, "чеській" частині проекту "P.2: Czech words": Manželka (дружина), úkol (завдання), hudba (музика), Vánoce (Різдво), židle (стілець).

Ці слова почергово зачитувалися гостям події, які мали підкреслити (на заздалегіть розкладених по столах анкетах) більш близькі характеристики слова та навести свою першу із ними асоціацію.

Вже готовий поверхневий, кількісний аналіз результатів цього опитування.

Таблиці у Infogr.am: http://infogr.am/Fool-of-sense_Czech/

На останок, невеличке оголошення:

Проект "Fool of sense" запрошує долучитися
до роботи над результатами опитування небайдужих студентів-лінгвістів.
Матеріал дуже цікавий. Є чим надихнутися.
Приєднуйтеся!

Зі всіма питаннями ви можете звертатися за адресами:
info@litfest.ru чи polka_kniznaja@mail.ru

Анонс вечору чеської поезії: http://litfest.ru/news/2013-02-15-2431

Фотографії з події Вконтакті: http://vk.com/album-8716157_170433499
Фотографії у Facebook:
http://www.facebook.com/media/set/?set=a.494577510599004.112928.125664314156994&type=1